Ще одним коридором мене провели в Зону обробки боржників. Мене помістили на конвеєр, який повіз мене через довгий ряд станцій. Спершу зняли мій комбінезон і взуття та спалили. Потім мене провели через свого роду автомийку — ряд машин, які мене намилювали, натирали, дезінфікували, промивали, сушили і виводили вошей. Після цього я отримав новий сірий комбінезон і іншу пару пластикового взуття.
На наступній станції блок машин провів фізичні тести, включаючи аналіз крові. (На щастя, згідно з Законом про конфіденційність генетичної інформації «ІОІ» не мала права брати зразок моєї ДНК.) Тоді мені ввели кілька щеплень за допомогою голкових пістолетів, які одночасно вкололи мені в плечі та обидві сідниці.
На пласких моніторах, встановлених над головою, знову і знову показували той самий десятихвилинний навчальний фільм: «Служба контрактників: Швидкий шлях від боргу до успіху!» Ролі виконували телевізійні зірки третього розряду, які весело просторікували корпоративну пропаганду в той час, поки розповідали політику контрактування боржників «ІОІ». Після п’яти переглядів я запам’ятав кожну прокляту репліку. А після десятого я говорив слова разом з акторами.
— Що я можу очікувати після того, як завершу початкові процедури і отримаю постійне місце роботи? — запитав головний герой тренувального фільму — Джонні.
Нарешті я досяг останньої станції, де машина встановила мені браслет безпеки — металеву пов’язку, яка замикалась навколо щиколотки трохи вище суглоба. Відповідно до навчального фільму цей пристрій контролює моє фізичне місцеперебування, а також дозволяє або забороняє доступ до різних зон офісного комплексу «ІОІ». На випадок, якщо я намагатимуся втекти, зняти браслет або викликати проблеми будь-якого роду, пристрій мав паралізуючий електрошокер. За необхідності він також міг ввести транквілізатор безпосередньо в кров.
Після встановлення браслета інша машина пришпилила невеликий електронний пристрій до мочки правого вуха, проколовши її у двох місцях. Я скрикнув від болю. З навчального фільму я знав, що мені встановили «маячок для спостереження і комунікації». Але більшість контрактників називали його «навушником». Це нагадало мені про маячки, які екологи встановлювали на тварин під загрозою вимирання, щоб відстежувати їхнє переміщення у дикій природі. Навушник містив крихітний комлінк, який дозволяв основному комп’ютеру відділу кадрів «IOI» робити оголошення і видавати команди прямо мені у вухо. Він також містив крихітну камеру, яка дозволяла наглядачам «IOI» бачити все, що було прямо переді мною. Камери спостереження були встановлені в кожній кімнаті комплексу «ІОІ», але, видається, цього було не достатньо. Крім того, вони чіпляли камеру збоку голови кожного контрактника.