Нарешті, ми досягли ІОІ Плаза, 101, у самому центрі міста.

Коли через вікно стало видно корпоративну штаб-квартиру «Innovative Online Industries Inc.», я витріщився в зачудуванні: два прямокутні хмарочоси обабіч круглого формували корпоративний логотип «ІОІ». Хмарочоси «IOI» були трьома найвищими будівлями в місті, потужні вежі зі сталі та дзеркального скла, з’єднані безліччю сполучних доріжок і горизонтальних ліфтів. Верхня частина кожної вежі зникала в просочених натрієвими випарами хмарах. Будівлі виглядали ідентичними штаб-квартирі в ОАЗі на ІОІ-1, але тут, в реальному світі, вони вражали набагато більше.

Транспорт заїхав на парковку біля основи круглої вежі і спустився рядами пандусів, ми прибули на велику відкриту площу, схожу на вантажний док. Знак над низкою широких лаврових дверей повідомляв «Центр прийому працівників-боржників».

Мене та інших новобранців вигнали з транспорту, нас чекав загін з охоронців, озброєних електрошокерами. Наручники зняли; тоді інший охоронець портативним приладом почав сканувати сітківку ока кожного з нас. Коли він підніс сканер до моїх очей, я затамував подих. Через секунду пристрій запищав, і охоронець зачитав інформацію з дисплея.

— Лінч, Брайс. Вік двадцять два. Повне громадянство. Без судимості. Затриманий за кредитними зобов’язаннями.

Він кивнув собі і понатискав на планшеті якісь іконки. Мене повели в теплу, яскраво освітлену кімнату, наповнену сотнями інших новобранців. Усі йшли лабіринтом напрямних канатів, як втомлені діти-переростки в якомусь кошмарному парку розваг. Чоловіків і жінок було ніби порівну, але я міг помилятися, адже майже всіх об’єднував блідий колір обличчя і повна відсутність волосся на тілі, всі носили ті ж сірі комбінезони і сірі пластикові черевики. Ми виглядали, як масовка з фільму «THX 1138».

Лінія вела в ряд контрольно-пропускних пунктів. На першому кожен новобранець проходив через сканер з абсолютно новим мета-детектором, який перевіряв, чи ніхто не ховав якісь електронні пристрої на або в собі. Поки я чекав своєї черги, кількох людей вивели з лінії, коли сканер виявив підшкірний міні-комп’ютер та телефон з голосовим управлінням, встановлений замість зуба. Їх відводили в іншу кімнату, щоб вилучити пристрої. Чувак в черзі просто переді мною мав найновішу мініатюрну консоль «Sinatro», приховану всередині протеза яєчка. І ви кажете про яйця.

Коли я пройшов ще кілька контрольно-пропускних пунктів, мене завели в зону тестування — гігантську кімнату, наповнену сотнями маленьких звукоізольованих кабін. Я сидів в одній з них з дешевим візором і ще дешевшою парою тактильних рукавичок. Вони не давали доступу до ОАЗи, але все ж було приємно просто їх надіти.