Через кілька секунд після встановлення та активації мого навушника я почав чути безтурботні голоси на головному каналі відділу кадрів, інструкції та іншу інформацію. Спочатку голос зводив з розуму, але поступово я до нього звик. У мене не було іншого вибору.

Коли я зійшов з конвеєра, комп’ютер відділу кадрів направив мене до найближчого кафе, які виглядали як в старих фільмах про в’язницю. Я отримав зелений піднос з їжею. Соєвий бургер без смаку, грудку рідкого пюре та якоїсь незрозумілої форми десерт. Я проковтнув усе це за декілька хвилин. Комп’ютер відділу кадрів похвалив мій здоровий апетит. Тоді повідомив, що в мене є п’ять хвилин перерви на ванну кімнату. Коли я вийшов, мене скерували в ліфт без кнопок та індикатора поверху. Двері відчинилися і я побачив на стіні напис: «Корпус контрактників — блок 05 — працівники техпідтримки.

Я вийшов з ліфта на килимовий коридор. Було тихо і темно. Єдине світло йшло від невеликої доріжки на підлозі. Я втратив відчуття часу. Здавалося, пройшли роки, відколи мене витягнули з квартири. Я не тримався на ногах.

— Ваша перша зміна в техпідтримці починається через сім годин, — тихо прогудів у вусі комп’ютер відділу кадрів. — Доти можете поспати. Поверніть наліво на наступному перехресті і пройдіть до своєї комірки номер 42G.

Я продовжував робити, як мені сказали. Схоже, в мене вже непогано виходило.

Житловий корпус нагадував мені мавзолей. Він був мережею склепінчастих коридорів, вздовж яких тягнулися капсули для сну у вигляді трун, складених до стелі в десять ярусів. Кожна колона була пронумерована, а двері кожної капсули були пролітеровані, від А до J знизу доверху.

Зрештою я досяг свого блоку у верхній частині колони номер сорок два. Коли я підійшов до нього, люк з шипінням відкрився, а всередині спалахнуло м’яке синє світло. Я піднявся вузькою драбиною, вмонтованою між сусідніми рядами капсул, і зійшов на коротку платформу перед люком. Коли я заліз всередину, платформа склалась і люк біля ніг закрився.

Всередині житлова комірка була наче пластмасова труна кольору білої яєчної шкаралупи — метр заввишки, метр у ширину, два метри в довжину. На дні капсули лежав матрац з пінним наповнювачем і подушка. Вони пахли горілою гумою, тому я припустив, що вони були новими.

На додаток до камери біля голови, над дверима житлової комірки теж була встановлена камера. Компанія навіть не намагалась її приховати. Вони хотіли, щоб їхні контрактники знали, що за ними спостерігають.

Єдиною зручністю блоку була консоль розваг — великий плоский сенсорний екран, вбудований у стіну. В утримувачі поруч був бездротовий візор. Я натиснув на екран, активуючи консоль. У верхній частині дисплея з’явився мій новий номер співробітника і посала: «Лінч, Брайс Т., Техпідтримка, лінія ІІ, співробітник «ІОІ» № 338645».