Арт3міда, Шото, Ейч і я здивовано перезирнулися, немов шукаючи одне в одного підтвердження, що все це відбувається насправді.

— Я хочу запропонувати вам притулок у своєму будинку в Орегоні, — сказав Оґ. — Звідси ви зможете втілити свій план і безпечно завершити квест, не турбуючись про агентів «шісток», які за вами стежать і можуть вдертись будь-якої миті. Я можу забезпечити кожного з вас найсучаснішою імерсивною установкою, кабельним зв’язком з ОАЗою, і всім, що вам може знадобитися.

Ще одне приголомшене мовчання.

— Дякуємо, сер! — нарешті випалив я, опираючись бажанню впасти на коліна і безупину бити поклони.

— Це найменше, що я можу зробити.

— Це неймовірно щедра пропозиція, містере Морроу, — сказав Шото. — Але я живу в Японії.

— Я знаю, Шото, — сказав Оґ. — Я вже орендував для тебе приватний літак. Він очікує в аеропорту Осаки. Якщо надішлеш мені своє місце перебування, я організую лімузин, який підвезе тебе до злітної смуги.

Шото на секунду онімів; тоді низько вклонився.

— Аріґато, Морроу-сан.

— Не хвилюйся, дитино, — він повернувся до Арт3міди. — Панночко, як я розумію, ви зараз в аеропорту Ванкувера? Я і для вас організував подорож. Водій чекає на вас у зоні видачі багажу з табличкою «Бенетар». Він відвезе вас на рейс.

На секунду я подумав, що Арт3міда теж вклониться. Але вона підбігла і обняла Оґа.

— Дякую, Оґ! Дякую, дякую, дякую!

— Прошу, люба, — він збентежено засміявся.

Коли вона нарешті його відпустила, він повернувся до нас з Ейчем.

— Ейч, як я розумію, у тебе є транспорт і ти зараз недалеко від Піттсбурга?

Ейч кивнув.

— Якщо не заперечуєш, чи можеш заїхати в Колумбус і захопити свого друга Парзіваля, а я організую літак, який забере вас обох в аеропорту Колумбуса. Якщо ви, хлопці, не проти спільної поїздки?

— Ні, звучить чудово, — сказав Ейч, поглядаючи на мене скоса. — Дякую, Оґ.

— Так, спасибі, — повторив я. — Ви наш рятівник.

— Сподіваюся на це, — він похмуро посміхнувся, а потім повернувся до всіх. — Безпечної подорожі, кожному з вас. Скоро побачимося.