А тоді він зник, так само швидко, як і з’явився.

— Що ж, чудово, — сказав я, звертаючись до Ейча. — Арт3міда і Шото отримали лімузини, а я повинен їхати в аеропорт з твоєю потворною дупою? В якійсь купі лайна, яку ти називаєш будинком на колесах?

— Це не купа лайна, — відповів Ейч, сміючись. — І ти можеш взяти таксі, мудак.

— Це буде цікаво, — сказав я, крадькома кинувши погляд на Арт3міду. — Ми всі нарешті зустрінемося особисто.

— Це буде велика честь, — сказав Шото. — З нетерпінням чекаю цього.

— Так, — сказала Арт3міда, зустрівшись зі мною поглядом. — Не можу дочекатись.

* * *

Після того, як Шото і Арт3міда вийшли, я дав Ейчу свої координати.

— Це мережа «Штепсель». Подзвони мені, коли приїдеш, і я вийду.

— Буде зроблено, — сказав він. — Слухай, я повинен тебе попередити. Я виглядаю зовсім не так, як мій аватар.

— Ну і що? А хто виглядає? Я не такий високий. Або м’язистий. І мій ніс трохи більший…

— Я просто попереджаю. Зустріч зі мною може бути… трохи шокуючою.

— Гаразд. Чому б тобі прямо зараз не сказати, як ти виглядаєш?

— Я вже в дорозі, — сказав він, ігноруючи запитання. — Побачимось через декілька годин, добре?

— Добре. Щасливої дороги, аміґо.

Незважаючи на мої слова Ейчу, думка про особисту зустріч після всіх цих років хвилювала мене більше, ніж я хотів би визнати. Але це було ніщо в порівнянні з хвилюванням, яке я відчував усередині щодо перспективи зустрічі з Арт3мідою, коли ми доберемося до Орегону. Спроба уявити цей момент викликала суміш азарту і принизливого жаху. Яка вона в житті? Може, фото у її файлі насправді підробка? Чи в мене ще є якийсь шанс з нею?

З титанічними зусиллями мені вдалося зосередитися на майбутньому бою.

Вийшовши з Підвалу, я розіслав «Заклик до зброї» як глобальне оголошення для кожного користувача ОАЗи. Знаючи, що більшість з цих повідомлень не пройде через спам-фільтри, я також відправив його на кожен форум мисливців. Тоді зняв коротке відео, де мій аватар читав уголос повідомлення, та встановив його на постійний повтор на своєму каналі.

Слово швидко поширилося. Протягом години наш план штурму замку Анорака був головною новиною на кожному каналі. Він супроводжувався заголовками на кшталт «Мисливці оголосили «шісткам» тотальну війну», «Топ-мисливці звинувачують «ІОІ» у викраденні та вбивстві», чи «Полювання за «яйцем» Галлідея нарешті закінчилося?»

Деякі з каналів новин уже транслювали ролик вбивства Дайто, який я від анонімного джерела надіслав разом з текстом записки Сорренто. Досі «ІОІ» відмовлялася щось коментувати. До цього часу Сорренто мав би дізнатись, що я якимось чином отримав доступ до приватної бази даних «шісток». Якби ж я міг бачити його обличчя, коли він дізнається, як я це зробив — провівши цілий тиждень всього кількома поверхами нижче від його офісу.