Сестра дала мені нове ім’я — Крита. Наново народившись, я потребувала нового імені. Воно сподобалося мені відразу. І Мальта використовувала мене в ролі медіума. Під її керівництвом я навчилася управляти своїм новим «я», розділяти тіло й душу. Нарешті вперше в житті я змогла зажити тихо й спокійно. Однак моє справжнє «я» все ще залишалося недосяжним. Для цього багато чого не вистачало. Але тепер поруч була Мальта, на яку я могла спертися. Вона розуміла мене й сприймала такою, якою я є. Вела мене й захищала.

— І потім ти знову зустрілася з Нобору Ватая?

Крита кивнула.

— Так. Знову зустрілася з Нобору Ватая. Це сталося на початку березня цього року. Відтоді, як я, побувавши в його руках, переродилася і почала працювати з Мальтою, минуло понад п’ять років. А з ним я зіткнулася, коли він прийшов до нас додому на зустріч із сестрою. Він не заговорив, а я мовчала. Зиркнувши на нього в передпокої, я застигла на місці так, наче мене струмом ударило. Бо це був він — останній мій клієнт.

Я покликала Мальту й сказала, що саме цей чоловік мене збезчестив. «Зрозуміло. Залиши це на мій розсуд. Не хвилюйся і не показуйся йому на очі», — мовила сестра. Я послухалась, а тому не знаю, яка розмова була тоді між ними.

— А, власне, чого Нобору Ватая приходив до твоєї сестри?

Крита здвигнула плечима.

— Сама не знаю, Окада-сан.

— Але ж люди звичайно приходять до вас з якоюсь метою, чи не так?

— Авжеж.

— І чого їм треба?

— Різного.

— Що значить — різного?

Крита прикусила губу й сказала:

— Пошук загубленого, передбачення долі, майбутнього… будь-що.

— І що, ви на цьому розумієтеся?

— Розуміємося. Правда, не на всьому. Але більшість відповідей — ось тут, — і Крита вказала пальцем на скроню. — Можна сюди заглянути.

— Так само, як спуститися в колодязь?