Я кивнув. Потім вийняв з кишені лимонні карамельки й поклав одну в рот. Мей, озирнувшись навколо, закурила сигарету.

— Заводний Птаху, вам приємно спати з різними жінками?

— Та не в цьому справа.

— Я вже це чула.

— Угу, — промимрив я. А що казати далі — не знав.

— Гаразд, нехай буде по-вашому. А ви знаєте, я захотіла знову піти до школи завдяки зустрічі з вами. Правду кажу.

— А чому?

— Чому? — перепитала Мей і, знову примруживши очі так, що коло них зібралися зморшки, глянула на мене. — Мабуть, я захотіла вернутися у нормальний світ. А знаєте, Заводний Птаху, мені з вами було страшно цікаво. Повірте, я не брешу. Іншими словами, хоча ви цілком нормальна людина, але насправді витіваєте абсолютно ненормальні штуки. Ви поводитеся… як би це сказати… непередбачувано чи що. А тому з вами ніколи не занудьгуєш. Таким чином ви мені страшно допомогли. Не нудьгувати — це не вдаватися в зайві роздуми, чи не так? А тому я така рада, що познайомилася з вами! Хоча, чесно кажучи, іноді ви дієте мені на нерви…

— Як це?

— Як би вам пояснити… Дивлюсь я на вас, і здається мені іноді, ніби ви з усіх сил боретеся з чимось заради мене. Це звучить дивно, та коли я про це думаю, то переживаю разом з вами. Розумієте? У вас завжди холоднокровний вигляд — хоч би що сталося, вас це ніби не обходить. Та насправді це не так. Ви з усіх сил з чимось боретеся, однак інші цього не помічають. Бо інакше хіба ви полізли б у колодязь? Правильно? Насправді ви боретеся чорт-зна з чим не заради мене, а заради того, щоб віднайти Куміко. Так навіщо мені за вас переживати? Я це розумію, але все одно мені здається, наче ви стараєтеся для мене. А може, коли ви боретеся за Куміко, то водночас і за інших людей, га? І, напевне, тому у вас тоді такий майже придуркуватий вигляд? Так мені здається. Та знаєте, Заводний Птаху, коли я іноді дивлюся на вас, мої нерви не витримують. Правду кажу. Адже шанси на виграш у вас — практично нульові. Скажімо, якби мені довелося робити ставку, то, вибачайте, я поставила б на ваш програш. Ви мені подобаєтеся, але я не хочу через вас розоритися.

— Усе зрозуміло.

— Я не хочу бачити, як ви сходите на пси, і не хочу більше переживати. От чому я вирішила повернутися у хоч трошки нормальний світ. Та якби я не зустріла вас тут, біля порожнього дому, то, гадаю, нічого й не було б. Я й не подумала б вертатися до школи. Напевне, так би й досі зволікала, не знаючи, що робити. Виходить, що саме завдяки вам, Заводний Птаху, я нарешті зважилася, — сказала Мей. — Та й вам, гадаю, від цього нема шкоди.