— Вони й колодязь засиплють землею? — спитала Мей.

— Можливо, — відповів я. — А якби й залишили, то яка з нього користь? Тільки небезпека.

— Може, хтось захотів би в нього спуститися, — сказала вона цілком серйозно. Я глянув на її засмагле обличчя і яскраво згадав той спекотний день, коли в саду вона поцілувала мене в родимку.

— Ви так і не поїхали на Крит?

— Вирішив залишитися тут і почекати.

— Але ж ви казали, що Куміко вже не повернеться, хіба ні?

— Ну, це інша справа, — відповів я.

Мей, примружившись, глянула на мене. І тоді шрам біля ока став глибшим.

— Чому ви спали з Критою Кано?

— Треба було.

— Це також інша справа?

— Саме так.

Мей зітхнула.

— Ну, тоді бувайте! До нової зустрічі!

— Бувай, — сказав я.

— Послухайте, Заводний Птаху! — І трохи вагаючись, вона додала: — Мабуть, я знову піду до школи.

— Захотіла таки вернутися?

Вона злегка здвигнула плечима.

— Але до іншої школи. Бо до попередньої нізащо не піду. Правда, до нової добиратися далеко. А тому наразі я не зможу з вами зустрічатися.