— Цього не оприлюднюйте, доки не дам згоди, — попросив він.

Ліне кивнула.

Після перерви на каву решту кісток посортували, спакували й підняли нагору. Потім криміналісти взялися просіювати шар землі на тому місці, де лежав скелет. Вони зосередилися на узголів’ї, і Ліне припустила, що шукали другу сережку. Час до часу вони уривали пошуки й вибирали щось з решета й викидали камінці, які не просівалися через вічка. Згодом вони таки знайшли другу сережку, але просівати ґрунт не припиняли. Іноді деякі знахідки їх зацікавлювали, але вони були такі дрібні, що Ліне не могла їх розгледіти. Раптом її осяяв здогад, що то, певно, були зуби. Вона прокрутила назад відзняті фото, доки дійшла до знімків черепа. Ні, щелепи цілі, усі зуби начеб на місці.

— Що ви шукаєте? — не втрималась Ліне.

Старший криміналіст глянув на Стіллера, мовби питаючи, чи можна відповідати.

— Фрагменти скла, — сказав він після схвального кивка Стіллера.

Ліне зрозуміла. Техніки шукали підтвердження своїй гіпотезі, що Надію Кроґ на смерть збило авто, тобто дрібні скалки скла, які могли застрягнути в одязі або волоссі.

— Знайшли? — запитала вона.

Технік кивнув і продовжив пошуки.

Минула шоста година ранку. Від шаленої напруги Ліне втомилася. Нічого сенсаційного вже можна було тут не сподіватися, однак, Ліне відчувала, що не варто полишати місце розколу, доки не закінчаться усі роботи.

Вона сіла у своє авто, увімкнула двигун, щоб трохи зігрітися. Її розморило, вона сонно кліпала очима і, зрештою, заснула.

Різко прокинулася від того, що хтось стукав у бокове вікно. То був Адріан Стіллер. Годинник на панелі приладів показував 07.38.

Коли вона опустила шибку, у салон увірвалося гостре, холодне повітря.

— Ми вже закінчуємо, — сказав Стіллер. — Автостраду відкриють, щойно попакуємося.

Ліне глянула в бік намету, де вночі працювали кримінальні техніки. Один з поліцейських почав згортати навколо нього огороджувальну стрічку.

— Намет ще поки залишається, хоча тут більше нічого робити, окрім як загорнути яму.

— Що тепер?

— Спробуємо трохи поспати.

Ліне подумала, що в Стіллера такий вигляд, що поспати йому аж ніяк не завадило б. Більше, ніж будь-кому іншому. Але не була певна, чи він, справді, захоче перервати розслідування на сон.

— А потім?