Біля одного високого дуба стежку перетинав струмок. Мартін зупинився, набрав у пригорщі води й напився. Вістінґ теж попив води, і вони рушили далі.

Дорога до вершини зайняла годину, як і передбачав Мартін. Вони підійшли до самого краю урвища, щоб ліпше бачити навколишню панораму. Вістінґ спробував зорієнтуватися на місцевості. Налітав вітер і лопотів штанинами. Вістінґ бачив заплаву озера, де вони рибалили, удалині ледь виднілася темна на тлі світлого неба смужка моря. А навкруги на всі боки простиралися ліси.

— Он там міст Ґренланнсбрюа, — Мартін показав на схід.

Вістінґ бачив дві високі опори, які шпилями стирчали вгору.

— Ти його теж будував? — запитав він.

— Не міст, а тунель на північному боці.

Вістінґ підібрав з землі камінець і кинув униз, трохи нахилився над краєм прірви, щоб побачити, де він упаде на скелястому схилі.

— Уперше мене привів сюди мій дід, — озвався за спиною Мартін.

Вістінґ не обертався.

— Він розповідав, що колись це було жертовним місцем роду. Вікінги приводили на гору своїх старців, які стали тягарем для спільноти, або невиліковно хворих чи скалічених родичів, і ті кидалися униз, жертвуючи собою.

Мартін став поруч з Вістінґом.

— Мабуть, він усе просто вигадав. Тут ніколи не жили вікінги. Але, пригадую, яке приголомшливе враження справила на мене та історія. Мені тоді виповнилося п’ять-шість років, легко налякати такого хлопчака. Потім мучився від нічних кошмарів. Я не міг повірити, як можна добровільно, більш чи менш добровільно, кинутися у прірву.

Вістінґ знову зазирнув через край.

— Існують і кращі способи покінчити з життям, — завважив він.

— Пам’ятаєш, що я тобі казав про свій попіл? — запитав Мартін і відступив крок назад. — Тут чудове місце, щоб його розвіяти.

Щось у всій цій розмові було тривожне.

— Запиши своє побажання у заповіті, — промовив Вістінґ, намагаючись жартом прогнати тривогу.

Мартін постояв мовчки, а тоді усміхнувся.

— Що робитимеш удома, коли повернемося? — запитав він.

— Напевно, прийдуть у гості Ліне й Амалія, — Вістінґ відчув моторош, і, про всяк випадок, відійшов від краю провалля. — Мала так швидко росте. Уже стоїть і ходить, щось безугавно булькоче.