— Я так і зрозумів.

— Що ви про все це думаєте? — Ліне сподівалася на вияв емоцій. — Про те, що її знайшли?

— Дивні відчуття. Усе якось ніби не насправді. Я сподівався, що це може статися, та водночас усе трохи неочікувано, — Роберт перевів подих. — Маю надію, що тепер нам стане відомо… хто її убив, як усе відбувалося…

Більше нічого Ліне не зуміла витягнути з Роберта, тож закінчила розмову й зателефонувала Лів Гове, щоб почути ще і її реакцію.

— Я була там зранку, — сказала Лів Гове. — Це ж недалеко від нас. Неприємно думати, що дівчина стільки часу пролежала там. Це ж означає, що вбивця хтось з-поміж місцевих мешканців.

— Що ви маєте на увазі?

— Що її викрали й убили тут, якщо вже тіло закопали поблизу місця, де вона зникла.

Ліне ніяк не прокоментувала припущення співрозмовниці, але вже ні на мить не вірила в теорію викрадення. Це однозначно була вигадка для прикриття злочину й зняття підозри з її невинуватого коханого.

Ліне закінчила розмову й прикріпила голосовий файл до решти інтерв’ю, щоб Даніель Леанґер міг братися до редагування. Потім взялася зачитувати на диктофон кілька завершальних коментарів, не маючи перед собою рукопису, лише блокнот з ключовими словами.

«У цьому епізоді ви почуєте, що саме вимагали викрадачі взамін на звільнення Надії Кроґ і чому ймовірно її тіло знайшли аж тепер, через двадцять шість років. Що ж трапилося насправді? Щось із викраденням пішло не за планом чи за загадковим зникненням Надії Кроґ криється щось зовсім інше?

Ми, автори цього подкасту, майже впевнені, що знаємо правду: справа ця заплутаніша, ніж нам досі здавалося, і водночас рішення значно простіше, ніж ми думали. Про те, що ми знаємо і кого підозрюємо у вбивстві Надії Кроґ, розповімо вам у наступному епізоді».

Ліне вимкнула диктофон, сиділа якийсь час задумавшись, а тоді зачитала вголос нову версію епілогу до передачі, уже не обіцяючи слухачам розкриття правди. Згодом переслала обидві версії Даніелеві й редакції — хай самі вибирають, що вважатимуть за потрібне. Хоча сама віддавала перевагу першій версії. Давні події уже не були для неї картиною з розмитими контурами, вона вже начеб знала, що відбулося насправді.

79

79

— На неї Катаріна наїхала? — запитав Вістінґ.

Стрункі стовбури дерев з шаленою швидкістю пролітали повз них по обидва боки дороги. Мартін не відповів, однак Вістінґ завважив порух його голови, ледь помітний кивок.

— Ти лише допоміг їй сховати тіло? Залагодив справу?

Авто перехнябилося, коли Мартін, не скидаючи швидкості, влетів у поворот.

Вістінґ потрактував його мовчання за підтвердження своїх слів. Але ж мовчазну згоду не запишеш на диктофон у рукаві куртки.