— Пам’ятаєш, я казав, що Катаріна зібрала валізу, очевидно, для в’язниці?

Мартін далі мовчав.

— Думаю, вона хотіла взяти на себе відповідальність за свій вчинок. За смерть Надії…

Вістінґ не знав, наскільки сильно може дозволити собі напирати на Мартіна саме цієї миті. Та що б він не робив і не казав, Мартін зберігав самовладання. Зараз він був за кермом — керував ситуацією.

— Код на кухонному столі, — раптом озвався він. — То була схема, де поховане тіло Надії.

Катаріна, певним чином, розв’язала їм загадку з самого початку, залишивши записку на кухонному столі. Мартін, навіть якби хотів її знищити, то вже не зміг би, бо сам послав сусіда до будинку задля підтвердження свого алібі й водночас зв’язав собі руки. Стайнар Вассвік неодмінно розповів би поліції, що бачив рукописну записку на столі. Якби записка зникла, це відразу викликало б підозру.

Авто знову накренилося. Мартін замовк і ще більше натиснув на газ.

Вістінґ глянув на дорогу. Попереду простирався довгий рівний відтинок автостради. Назустріч мчав навантажений лісовоз.

80

80

— Авто почало рухатися, — відрапортував Нільс Гаммер, прикипівши поглядом до монітора.

Червона цятка, яка ідентифікувала точку перебування автомобіля Мартіна Гауґена, зрушила з місця.

— Вони їдуть додому, — кивнув Адріан Стіллер.

Задзвонив мобільний Гаммера. Він відповів, довго слухав співрозмовника й домовився, що йому перешлють фото й інші документи, потім обернувся до решти.

— Це — поліція Трьоннелаґа. У ґрунтовому зсуві на шосе Е6 знайшли кістки. Є усі підстави стверджувати, що це — людські рештки.

— Катаріна Гауґен, — нітрохи не сумніваючись, сказав Адріан Стіллер і обернувся до Крістіне Тііс. — Час виписувати ордер на арешт!

Прокурор мовчки кивнула й вийшла з лабораторії «КК».

— Як проведемо арешт? — запитав Гаммер. — Де його братимемо?

— Десь по дорозі. Після того, як він відвезе Вістінґа, але ще не добереться додому.