Останнього разу в кав’ярні Генрієтте змусила її відкрити «мак». Вона бачила, як Ліне набирала пароль. Грабіжники знали тепер усе, окрім того, що гроші знайшли на дачі Бернгарда Клаусена.
Ліне схопила телефон. Треба дзвонити батькові…
59
59
Телефон Вістінґа вібрував у пластмасовому боксі, куди він поклав його на тюремній вахті.
— Потім передзвоню, — махнув він рукою черговому, дозволяючи сховати мобільний у шафку.
Вони й так спізнилися. Ян Ґюдім та його адвокат уже півгодини чекали на них.
Один із тюремників провів їх до кімнати для допитів. Вістінґ зайняв позицію за одностороннім дзеркалом. Ґюдім з адвокатом сиділи по один бік столу, попиваючи каву з картонних кухликів. Адвокат — у костюмі й сорочці, куртка висіла на спинці стільця. Ян Ґюдім — у футболці й спортивних штанях. Вони підвелися, коли в кімнату ввійшли Стіллер і Тюле.
Вістінґ запустив відеозйомку. На стіні в кімнаті для допитів спалахнула червона лампочка, увімкнувся звук. Вістінґ слухав, як Стіллер перепрошував за спізнення, перш ніж перейти до формальностей: час і місце допиту, присутні на допиті, справа, якої це стосується, а також право Ґюдіма не давати свідчень.
Адвокат нахилився до мікрофона.
— Мій клієнт бажає визнати свою провину в необачній співучасті в пограбуванні валюти, а також у деяких дрібніших переступах. Він готовий до зізнання, але тільки в тому, що стосується його особисто.
Вістінґ відчув у словах адвоката самовдоволення. Він знав, що подальше свідчення буде підігнано під визначені рамки. До зізнання завжди довгий шлях. У першій версії зловмисник якнайдалі дистанціюється від злочину й щосили применшує свою роль. Під час наступного допиту сказане ним підганяється під наявні в поліції докази. І лише тоді, коли решта спільників виклали свої свідчення, можна почати наближатися до цілісної картини того, що сталося. Те, що відбувалося у кімнаті для допитів зараз, було всього лиш преамбулою.
— Розповідай, — кивнув Адріан Стіллер.
Ян Ґюдім засовгався на стільці, ніби не знав, з чого почати, або вагався, чи й варто говорити. Пауза затягнулася, аж Вістінґ злякався, що Ґюдім передумав і нічого вони від нього не почують.
— Я погодився виконати одну роботу, — врешті промовив він. — Я мав відігнати кудись у безлюдне місце автомобіль і спалити його. Я був певний, що йдеться лише про шахрайство зі страховкою.
Далі Яна Ґюдіма мов заціпило. Стіллерові доводилося витягати з нього кожне слово.
— Який автомобіль? Де ти його спалив?