Знову Стіллерові довелося витягати з нього подробиці.

— Як усе мало відбуватися?

— Машину я викрав за кілька тижнів до того. Поставив у гаражі. Там знайшлося місце для невеликого кросового мотоцикла «ямаха». У день пограбування вивів машину з гаража й поїхав моциком в аеропорт. У залі прильотів дочекався посадки потрібного літака, а тоді повернувся назад і підпалив автомобіль.

Адвокат знову схилився до мікрофона.

— Хочу наголосити, що Ян Ґюдім на той момент уявлення не мав, навіщо йому треба вчинити саме так. Про пограбування нічого не знав. Просто погодився виконати роботу.

— Хто тебе найняв? — запитав Стіллер.

Ґюдім скоса глянув на адвоката.

— Мій клієнт даватиме свідчення лише стосовно своєї участі, — втрутився той.

Стіллер налив собі склянку води.

— Про який літак ішла мова?

— Рейс зі Швейцарії. Він мав сісти о пів на третю.

— На тому твоє завдання вичерпувалося? — запитав Тюле. — Коли спалив авто?

— Я ще мав забрати біля старої майстерні на південному краї аеродрому і відвезти до міста трьох чоловіків.

— На кросовому мотоциклі?

— Вони мали свою машину. Великий фургон. Моцик я покинув. І лише тоді зрозумів, про що йшлося. Вони завантажили в фургон купу сміттєвих мішків з грошима.

Вістінґ записував. Свідчення збігалося з відомою уже інформацією: маневр-відволікання з підпалом автомобіля і майстерня, де заховали справжній автомобіль грабіжників та мотоцикл.

— Що було потім?

— Відвіз їх в Осло.

— Я питаю про гроші.