— Він співмешканець Генрієтте Коппанґ. Вони мають спільну доньку.
Вістінґ мовчав, напружено думаючи, які наслідки може мати цей факт.
— Детально розкажи, що вона від тебе довідалася, — попросив Вістінґ.
— Я не розповідала їй нічого такого, що могло б зашкодити справі. Однак проблема в тому, що вона сиділа поруч зі мною і бачила, як я заходжу у свій «мак». Могла запам’ятати пароль. Тоді все збережене в комп’ютері їм доступне.
— Не катастрофа! — підбадьорив Стіллер. — Вони ж не знають, що ми про це знаємо. Можемо використати собі на благо.
Вістінґ також вбачав переваги в ситуації, яка виникла.
— Не бери телефон, якщо вона тобі задзвонить, — сказав він. — Ми будемо за кілька годин, тоді в усьому й розберемося.
Ліне наче заспокоїлася. Вістінґ попрощався з нею і набрав номер генпрокурора.
— Я у в’язниці Гальдена, — сказав він. — Щойно завершили допит Яна Ґюдіма, який відбуває тривале покарання за наркотики. Він розповів про свою роль у пограбуванні валюти.
— Що саме розповів?
— Він мав завдання відволікти увагу поліції і спалити підставний автомобіль, однак стверджує, що на той час навіть не здогадувався, у що його вплутали. Потім він зустрівся з грабіжниками в умовленому місці й відвіз їх в Осло.
— А гроші? — запитав генпрокурор.
— Свого часу він роздобув ключ до насосної станції, але з іншою метою. Він не був при тому, як ховали гроші.
— Ви кажете, що він розповів про свою роль. Отже, це означає, що інших імен він не назвав?
Вістінґ підійшов до дзеркального вікна. Ґюдім та його адвокат досі мочки сиділи в кімнаті для допитів, по обидва боки столу.
— Ні, але він готовий надати додаткові свідчення. Вони можуть допомогти нам розкрити всю справу.
— Чого хоче натомість?
— Пом’якшення вироку й обвинувачення лише в тому, у чому зізнався: необачна співучасть та вимушене сприяння зловмисникам.
— Ми не можемо цього гарантувати, бо подальше розслідування може виявити інші нюанси його співучасті. Можливо, його роль виявиться значно вагомішою, — заперечив генпрокурор.
— Це може бути однією з умов угоди, — відповів Вістінґ.