— Де мали б лежати ключі?

— Під каменем.

— Ти був з ними, коли вони прийшли по гроші?

Ґюдім кивнув.

— Гроші, мабуть, зникли ще до початку пошукової операції, — висловив він здогад. — Бо ж поліція побувала всередині станції і ні на що не натрапила. А там же було сім-вісім мішків. Якби вони були на місці, їх неможливо було б не помітити.

— Ви ж, напевно, сушили собі голову, куди поділися гроші?

— Облишмо здогади! — втрутився адвокат.

— Ми також висунули обвинувачення Оскарові Тведту, — промовив Тюле, тасуючи стос документів перед собою. — Можеш якось прокоментувати його участь?

Питання адресувалося Янові Ґюдіму, але відповів адвокат Гарнеє.

— Як було сказано на початку допиту, мій клієнт відповідатиме лише на запитання, які стосуються його особисто. Він виконав свою частину домовленості. Прошу зафіксувати, що на даний момент ні він, ні я не бачили жодних документів, свідчення клієнт надав добровільно. Я сподіваюся наступного допиту, тож очікую отримання копій усіх матеріалів, що стосуються справи, включно із заявами інших осіб, причетних до цього злочину.

Стіллер кивнув. Його блеф із зізнанням Оскара Тведта рано чи пізно розкриється, але вже буде пізно: жереб кинуто.

Тюле підсумував результати допиту. Вістінґ зупинив запис, але чув розмову за дзеркальним вікном.

— Я припускаю, що мій клієнт має додаткові свідчення, — сказав адвокат.

Він скосував погляд на лампочку відеокамери, даючи зрозуміти, що цю інформацію не варто записувати.

Вістінґ нахилився до монітора.

— Звісно, ми очікуємо, що обвинувачення врахує добровільне зізнання, і це пом’якшить вирок.

— Тобто?

— Ну, мій клієнт не знав про пограбування наперед. Він думав, що йшлося про страхове шахрайство.

— Ми не впливаємо на рішення прокурора, — завважив Тюле.

— Ви отримаєте імена всіх співучасників, — додав Гарнеє.