Ліне найліпше працювалося, коли за вікном було темно. Наче її мучило нечисте сумління, що вона в білий день сидить у чотирьох стінах за комп’ютером. До того ж, їй було легше зосередитися на роботі, знаючи, що Амалія спить.

Ліне облаштувалася у робочій кімнаті матері на другому поверсі. Колись мама перевіряла там учнівські зошити й укладала освітні плани.

Матеріал починав набирати форми. Ліне все ще бракувало багатьох відповідей, дратувала необхідність працювати уривчасто, та все ж вона зуміла написати чимало виокремлених текстів, які згодом можна буде легко «зшити» докупи.

Останні півгодини Ліне писала про хворобу Ліси Клаусен. То була рідкісна форма раку, яка виникала в клітинах, відповідальних за вироблення гормонів, що керували багатьма найважливішими функціями організму. Симптоми були непомітними, проявилися вже аж болями. Пухлини поширювалися дуже швидко. Цю форму раку вважали найагресивнішою і здатною успадковуватися.

У деяких медичних журналах вона вичитала про ліки, здатні пригальмувати ріст пухлин, а отже, подовжити життя. У клініках Ізраїлю та Мексики лікували також за допомогою радіовипромінювання, яке в окремих випадках зупиняло ріст пухлин і навіть призводило до їх всихання. Однак ліки й методи лікування були неймовірно дорогими, норвезька система охорони здоров’я не покривала видатки на них.

Ліне погортала свої нотатки й знайшла інформацію, що Бернгард Клаусен мав намір продати дачу, аби профінансувати лікування дружини за кордоном, навіть розмовляв про це з прем’єр-міністром. Важко сказати, скільки коштувало б таке лікування і скільки Клаусен зміг би отримати в 2003 році за свою дачу, але грошей йому точно не вистачило б.

Ліне відхилилася на спинку стільця.

А ось 80 мільйонів в іноземній валюті — цілком інша справа.

Проблема лиш у тому, що пограбування в Ґардермуені трапилося приблизно через півроку після смерті Ліси Клаусен.

Сторонній звук змусив Ліне озирнутися на двері. Вона не могла чітко визначити, долинав він зсередини будинку чи ззовні.

Ліне підвелася, зазирнула до кімнати, де спала Амалія. Доня лежала горілиць, дихала глибоко й спокійно. Дівчинка, чесно кажучи, була більше схожа на свого батька, ніж на неї. Ліне іноді думала про нього, про те, як би склалося її життя, коли б вона залишилася з ним. Колишній коханий працював у ФБР. Вона познайомилася з ним, коли він приїхав до Норвегії у службове відрядження. Через роботу він не міг переїхати сюди, зате її нічого не стримувало від переїзду.

Ліне поправила ковдру, погладила доню по щічці. Раптом одна думка почала набирати чітких обрисів у її голові.