— Сказав, хто ви. Що ви з напарником поверталися на згарище й розпитували про вкрадені каністри. Того чоловіка це дуже зацікавило.

— Що саме?

— Ваше прізвище й те, що ви з поліції.

Вістінґ обвів поглядом порожні монітори. На них нічого не відбувалося. Грабіжники збагнули, що поліція знайшла гроші, і капітулювали.

— Розумію, — промовив Вістінґ. — Коли це було?

— Сьогодні вранці. З ним іще була жінка, але вона не виходила з авта.

— Що за авто?

— Синє «ауді».

Вістінґ знову кивнув сам до себе.

— Дякую за дзвінок, — сказав він.

Але Юнас Гільдре ще не закінчив розмови.

— Ви могли б мені трохи більше розповісти про те, що відбувається? — запитав журналіст. — Що було в тих коробках?

— Я вже вам казав. Особисті речі покійного.

Аудюн Тюле штурхнув Вістінґа й тицьнув пальцем на монітор з картою. Червона цятка зрушила з місця.

— Це може означати все, що завгодно, — не поступався журналіст.

— Дякую за дзвінок, — повторив Вістінґ і вимкнув розмову.

Червона цятка поверталася в бік Ставерна. Вона мала б виїхати на Е18 у напрямку Осло, натомість поїхала через центр містечка.

Вістінґ підвівся. Цятка сповільнила рух, заїхала в добре знайомий йому житловий квартал, а тоді зупинилася. Перед його будинком…

69

69