Де шукати Розу Люксембург, він знав. У дитинстві для Кейті та її друзів-піонерів історія Розиної боротьби та подальшої славної революції була чимось на взірець священного писання. Під час поїздки потягом через Європу вона повідомила Стентонові адресу конспіративної квартири, де місяцями переховувалися під час переслідувань підпільники Люксембург та Лібкнехт. У столітті Кейті той дім перетворили на святиню, таку собі Мекку для вищих партійних чинів. Стентон же мав намір зробити так, щоб у цьому столітті про нього пам’ятали тільки як про місце, де одну не надто відому соціал-демократку застрелив один зовсім не відомий убивця. 

А потім… що потім? 

Що потім, Стентон уже знав. Ні про що інше під час своєї останньої поїздки потягом зі Стамбула й не думав. 

Отже, він розшукає Бернадет Бердетт. У Берліні вона під вартою, дома в Ірландії чи деінде, він її знайде. І візьме з собою до Кембриджа — навіть під дулом пістолета, якщо доведеться. Там поведе до помешкання декана Трініті й покаже Ньютонову скриньку. А коли вона побачить усі ті папери на власні очі й переконається, що вся його історія — щира правда, він їх знищить, усунувши таким чином можливість перезавантажувати час назавжди. 

Опісля вони з Бернадет зможуть разом вирушити в останнє, нарешті останнє двадцяте століття. Вона — на задньому сидінні його «енфілда» 1914-го року випуску. 

Ось такий був у нього план. «Граніт проти Ньютона». 

Зі свого номера в готелі «Кемпіньскі» Стентон вибирався на ще один замах. Бронежилета цього разу не мав, залишив його у помешканні, де жив із Бернадет, а от один зі своїх «ґлоків» ретельно почистив і зарядив, хоч і знав, що куля йому знадобиться лиш одна. 

Він поїхав до таємної криївки соціалістів і засів поблизу, причаївшись у машині, яку винайняв спеціально для цієї справи. Кейті розповідала, що Роза Люксембург, добре замаскувавшись, щодня вирушала звідти агітувати і піднімати народ на революцію. 

А онде й вона, як він і розраховував. Лібкнехта поруч не видно, зате обабіч крокують двоє охоронців. Їх убивати, скоріш за все, не доведеться, сподівався Стентон. Навряд чи в цьому буде потреба, мішень же — мов на долоні. 

Сидячи за кермом, він опустив скло і, поклавши пістолет на руку, прицілився. Гвинтівка тут не потрібна: відстань невелика, а «ґлок» б’є без промаху. 

Раптом ззаду щось зашаруділо. Стентон рвучко обернувся і побачив, що через відчинене з огляду на теплу погоду вікно з боку пасажирського сидіння в салон авто зазирає якийсь чоловік. В руці у нього був пістолет незнаного у 1914-му різновиду, виготовлений із полімеру — матеріалу, якого на той час ще не винайшли.