— Може, я був не перший, — озвався він. — Зрештою, чому першим мав бути саме я? 

І тієї миті побачив. 

Застромлений поміж двома рядами пляшок. 

Конверт. 

Стентон простягнув руку й узяв його. 

А тоді пройшов ще трохи вглиб катакомби. МакКласкі казала, що та тягнеться ген попід вулицю і сусідній будинок. 

За кілька кроків він знайшов ще один конверт. 

Далі ще один. 

І ще один. 

П’ять, шість. 

Дев’ять, десять. 

— Що ти там робиш? — почувся голос Кейті позаду. — Якщо ми закінчили, то час уже звідси забиратися. 

Стентон повернувся до неї з цілою купкою ламких, пожовклих конвертів у руках. Знайшов дванадцять листів, але їх, цілком можливо, було й більше, бо погріб тягнувся далі вглиб, де панував непроглядний морок. 

— Цього я й боявся, — тихо мовив він. — Я не перший. Переді мною був ще багато хто… 

І поклав ті конверти на столик — біля свого листа і листа Кейті. 

Вони посідали долі і, присвічуючи собі ліхтариками, заходилися читати. 

Історію дюжини століть. Дюжини двадцятих століть. 

Ті самі сто одинадцять років повторювалися знов і знов, починаючи кожного разу з 1914-го. Одні автори листів вирушали в минуле врятувати або вбити ерцгерцога. Другі мали врятувати або вбити кайзера. Треті прибували, маючи на оці взагалі інших людей — потенційних монстрів, ще надто молодих, але приречених, якщо їх залишити живими, скоїти згодом страшні злочини. Але наслідки щоразу були одні й ті самі. Страхітливий перелік і опис виявів людської жорстокості та розмаїтих нещасть. Війн і геноцидів. Фанатизму і страху. 

У деяких версіях століття, як‑от у Стентоновій, з’являлися ті чи інші ознаки поступу людства, та їх ніколи не вистачало, аби переконати тогочасних хроноситів залишити все, як є, і дати часові спокій. Інші ж, наприклад, версія Кейті, були достеменним кошмаром, що й далі скочувався у геть вже пекельну темряву, створити яку спроможне тільки людство. 

Читаючи у світлі своїх ліхтариків ті листи, Стентон із Кейті дізнавалися про диктаторів і таємні поліцейські служби. Про зловісні наукові відкриття і смертоносні хвороби. Про те, як знову й знову сходив нанівець комунізм. Про фашизм: цього слова ні Стентон, ні Кейті не знали, але часом траплялося, що той фашизм брав гору, хоча результат був урешті-решт такий самий.