Хроноситам зі світу Кейті пощастило ще, що їм узагалі вдалося вчасно доправити її потай до міста-привида, званого колись Стамбулом, а там — до погреба в районі колишніх міських корабелень. У 1914-й вона прибула з багажем, який складався великою мірою лише з пари гвинтівок і кількох шматочків золота, отриманих від одного з високопоставлених партійних дантистів. Крім того, помічники декана Державного дослідно-освітнього закладу зуміли надати їй компас, мапу Європи, папірець, де записали місце й дату вбивства кайзера, грубий чоловічий костюм і черевики. 

Пробираючись через Туреччину і Балкани, вона покладалася в дорозі виключно на власну кмітливість і добувала все необхідне за допомогою крадіжок та грабунку. 

— Я переховувалася більшу частину свого свідомого життя, — розповідала Кейті Стентонові. — Тому-то вони й обрали для цього діла мене. Але, якщо хочеш знати мою думку, в цьому світі виживе кожен. На полях і в лісах повно їжі, селяни страшенно довірливі, прикордонники спочатку окликають, а потім уже стріляють — повна дурня, я ж вистрілю перша. 

Через Європу Стентон із Кейті їхали потягом. Кейті далі маскувалася під чоловіка і носила чоловічий одяг, який купив для неї Стентон. Від тогочасного жіночого вбрання вона відмовилася навідріз, небезпідставно стверджуючи, що воно геть безглузде і дуже обмежувало б її у бою. 

З огляду на відсутність у неї документів про те, щоб перетинати кордони у потягу, не могло бути й мови. Натомість доводилося на останній перед кордоном станції виходити і шукати зручне місце для того, щоб нелегально перейти кордон пішки. Таким чином вони й проїхали Європою з півночі на південь і знов опинилися в місті, де розпочалися їхні пригоди в цьому столітті. 

Стентон укотре вже винайняв номер у готелі «Пера-палац» і за кілька годин, коли на землю спустилася ніч, вирушив, цього разу востаннє, до будинку, що його придбав Ісаак Ньютон у той час, коли заснував орден Хроноса. 

— Хотів тебе запитати… — мовив він до Кейті, оглядаючи вулицю, аби переконатися, що там усе спокійно. — Невже аж так конче треба було вбивати лікаря й медсестру, коли ти вийшла з погреба? 

— Жінка в кімнаті почула мої кроки, — відповіла та. — Черевики в мене були важкі і голосно гупали. 

— А думка вирушити в минуле у взутті з гумовими підошвами до голови не прийшла? 

Кейті спинилася на вже поглинутій темрявою вулиці й повернулася до Стентона. 

— Ці черевики віддав мені один солдат, який, можливо, заплатив життям за те, що їх утратив. Без них я прибула б у цей світ босоніж або, в найкращому разі, у брезентових капцях. Ти жоднісінького уявлення не маєш, Г’ю Стентоне, про граничну вбогість світу, який ти створив.