І Стентон умить все збагнув. 

Минуло ще одне століття. 

Століття, в якому він убив Розу Люксембург, але й сам, очевидно, загинув, бо Ньютонової скриньки знищити не зумів. 

Адже ось — новий гість із майбутнього. 

І прибув він, щоб запобігти вбивству Рози Люксембург. 

Усе це блискавкою промайнуло в голові у Стентона тієї миті, коли його очі зустрілися з очима його співбрата-хроносита. 

Він хотів був крикнути: «Убий мене, якщо мусиш, але, заради Бога, поїдь потім у Кембридж і знищ ту скриньку!». 

Проте думка швидша за слово. 

Слова зронити він так і не встиг. 

Тієї миті у часі та просторі Г’ю Стентона з часової петлі усунули. 

49 

49 

Ісаак Ньютон не зводив очей із прядки. 

Зближалася північ, і його проймала страшенна втома, адже він не одну годину просидів у екіпажі, повертаючись до Лондона після поїздки в Кембридж. Тепер був уже дома, і небога саме принесла йому гарячого молока, бо він поскаржився, що через усі клопоти та тривоги навряд чи й око склепить до ранку. Тож так разом вони тієї миті й сиділи: жінка пряла, а старий дивився на прядку. Колесо знай оберталося й оберталося: здійснивши один оберт, починало новий — і так без кінця. 

Ньютон бачив у тому колесі простір і час. Бачив, що воно крутиться й крутиться, але нікуди не просувається. Перебуває у постійному русі, але водночас застигло на місці й ніколи не відхиляється від наперед визначеного курсу.