Не встигли вони відчинити вхідних дверей, як спалахнули фари автомобілів і пролунав наказ здаватися. Вулицю заполонили поліцейські, які ховалися зі зброєю напоготові за машинами й фургонами. 

Кейті прийняла рішення миттєво й без жодних вагань. 

— Цих людей я беру на себе, — сказала вона. — А ти тим часом знайдеш інший вихід з будинку. 

— Але… — запротестував Стентон, та Кейті його спинила. 

— У цьому цивілізованому світі вижити тобі набагато легше, ніж мені, — мовила вона. — Крім того, мені вже час померти. Я завжди присягалася, що ніколи не позбавлю себе життя сама, що Партії доведеться-таки мене вбити, що я помру у боротьбі з нею. Що ж, так воно і буде. Адже якщо завдяки моїй смерті ти зумієш звідси вибратися, Партії, можливо, не існуватиме взагалі. Та й справді, мені вже час. Час піти до моїх дітей. — Очі у неї сяяли і дивилися вже мовби хтозна-звідки. — Іди. Зроби для цього останнього двадцятого століття все, що зможеш. Потім їдь у Кембридж. Ти мусиш туди поїхати, Г’ю. Мусиш зробити так, щоб історія нарешті пішла своєю дорогою. 

— Я поїду, — відповів Стентон. 

А тоді нахилився і поцілував її у щоку. 

Йому на подив, Кейті його обняла, притягнула до себе й обняла. Це вперше вони торкнулися одне одного після того, як у готелі «Кемпіньскі» вона кинулася на нього просто з ліжка, наміряючись убити. 

Ті обійми тривали хіба якихось кілька секунд, а проте Стентонові здалося, наче вони вмістили у себе печалі цілого світу. Кейті міцно притиснулася до нього і поклала голову йому на плече. 

А коли відступила, на очах у неї знову бриніли сльози. 

З двох кишень вона витягнула по пістолету і мовила: 

— Прощавай. 

— Прощавай. 

Стентон обернувся і кинувся через будинок шпиталю назад. З різних дверей визирали лікарі, медсестри та пацієнти, проте він не звертав на них уваги, а вони не намагалися його зупинити. 

Знову він збирався втікати через дах і раптом збагнув, що ось уже вдруге залишає позаду жінку, до якої йому зовсім не байдуже. 

Кількома сходовими маршами Стентон піднявся догори. Знизу долинули звуки стрілянини: то Кейті вже зайнялася поліцією. Він знав: про те, щоб у нього було достатньо часу для втечі, ця жінка подбає. І коли їй померти, вирішить не поліція, а вона сама. 

На горищі йому трапилося дахове вікно; через нього він і вибрався в ніч. 

Знову сам-один. 

До будинку хроноситів у Константинополі Стентон уже не повернувся. 

Натомість востаннє вирушив до Берліна.