Там було повно відвідувачів з пакунками й квітами, пахло лікарнею. Я тікав. Вихід був уже недалеко, от-от я опинюся в парку. Та назустріч мені вже йшов коридором кремезний чоловік із круглим дитячим обличчям, у святковому чорному костюмі і в капелюсі, перед себе він котив у кріслі на коліщатках старезну жінку, що вся аж трусилася.
Вона була в норковому хутрі, і в обох руках тримала здоровенні оберемки квітів. Мабуть, то й була дев’яностодев’ятирічна сестра зі своїм шофером, і я перелякано дивився їм услід, аж поки вони зникли в приватному відділенні: тоді я майже побіг, вискочив надвір і помчав через парк, повз хворих у кріслах із коліщатками, повз тих, що видужували, повз відвідувачів, і трохи заспокоївся тільки в «Кроненгалле», над супом із печінковими фрикадельками.
Просто з «Кроненгалле» я,подався до Курд. На жаль, довелося взяти з собою дружину й дочку, була ж неділя, і я пообіцяв перебути з ними пообідній час, а щось пояснювати мені не хотілось. Я мовчки вів машину на недозволеній швидкості, сподіваючись іще щось урятувати...
Та біля автозаправної станції моїй родині довго чекати не довелось. У пивничці була справжня веремія.
Аннемарі саме повернулася з виправної колонії, навколо неї роєм роїлися якісь непевні хлопці. Маттеї сидів на своїй лавці в самому комбінезоні, хоч як було холодно, й курив сигару. Від нього тхнуло абсентом.
Я підсів до нього й коротко розповів усе. Та дарма. Він ніби й не чув мене, і я, трохи повагавшись, вернувся до свого «опель-капітана» й поїхав у Кур; дружина й дочка зголодніли й нетерпеливилися.
— То був Маттеї? — спитала дружина, що, як завжди, нічого не знала.
— Маттеї.
— А я гадала, що він у Йорданії.
— Він не поїхав туди, люба.
У Курі ми насилу знайшли, де поставити машину. В кондитерській було повно-повнісінько людей, переважно з Цюріха, вони напихали собі животи, пітніли, їхні діти галасували, однак ми відшукали собі місце й замовили чай з тістечками.
Та моя дружина покликала кельнерку назад:
— Принесіть, будь ласка, ще двісті грамів трюфелів.
І здивувалась, коли я не схотів їх їсти. Ні за що в світі.
А тепер, добродію, робіть із цієї історії все, що вам заманеться. Еммо, рахунок!
Переклала Катерина Гловацька