Місце злочину. Воно відіграє роль уже з самого початку. «Театральний» із його фасадом у стилі рококо — одна з небагатьох споруд, якими може похвалитися наше безнадійно невдало забудоване місто. Сам ресторан розміщений на трьох поверхах, що відомо не кожному: більшість відвідувачів знають тільки про два з них. На першому поверсі в довгі передобідні години — у нашому місті всі прокидаються дуже рано — можна побачити заспаних студентів, а також ділових людей, які не встають із-за столиків і пополудні. Згодом, після кави з вишнівкою, тут стає тихо, кельнерки снують невидимо, а десь близько четвертої години з’являються виснажені вчителі, важко всідаються стомлені службовці. Потім на зміну їм гуртом сунуть усілякі можновладці, — звісно, вже на вечерю, — і аж десь під одинадцяту приходять, крім політиків, підприємців та фінансистів, представники вільних та аж надто вільних професій, а також трохи перелякані іноземці — наше місто любить, щоб його називали «міжнародним». На другому поверсі все так само повите душком. Кращого слова й не придумаєш: в обох низеньких, обклеєних червоними шпалерами залах стоїть тропічна задуха. А проте відвідувачі тримаються мужньо — жінки у вечірніх сукнях, багато чоловіків у смокінгах. Повітря просякнуте потом, парфумами, а найдужче — пахощами фірмових страв нашого міста: січеної телятини зі смаженою картоплею і всякого такого. Тут збираються після прем’єр та великих афер (переважно таке саме товариство, що й унизу, тільки врочисто вбране), і не для того, щоб облагодити діло, а для того, щоб відсвяткувати облагоджене діло. Зате на третьому поверсі «Театральний» уже зовсім не той. Тут із подивом відчуваєш подих розпусти. Виставлену напоказ невимушеність. Кабіни високі, світлі, й усе в них нагадує дешевий заїзд: прості дерев’яні стільці, на столах — картаті скатерки, повсюди підноси для пивних кухлів. Одразу біля сходів — напівпорожнє кабаре з посередніми фокусниками й іще посереднішим стриптизом; у залі грають у карти й більярд. Тут сидять міські торговці овочами та фруктами, будівельні підрядчики й власники універсальних магазинів та великих гаражів, фахівці по знесенню давніх споруд, сидять нерідко цілими годинами, ставки фантастичні, а довкола шастають набридливі вболівальники, далекі й непевні приятелі; поруч очікують і кілька дівок, три чи чотири, завжди за тим самим столиком, біля вікна, і їх тут не просто терплять, вони — невід’ємна частина інтер’єру й водночас недорогі. Відносно. По-справжньому багаті люди розмінюватись на дрібниці не люблять.