Він був релікт непохитної і водночас непідкупної моралі, «випадковий камінь у болоті правосуддя, що все прощає», як сам висловлювався пристрасно й заразом гнівно. Єммерлін і тепер був надзвичайно збуджений, тим більше що особисто знав і жертву, й убивцю.

— Начальнику поліції! — обурено вигукнув він усе ще із серветкою в руці. — Тут кажуть, його вбив доктор Ісаак Колер!

— Так і е, — похмуро буркнув начальник поліції.

— Але ж це просто неможливо!

— Той Колер, як видно, здурів, — відповів начальник поліції, сів на стілець поруч із мертвим і закурив свою улюблену сигару «Баянос».

Єммерлін утер серветкою піт на чолі, підтяг стільця від сусіднього столу й також сів. Тепер огрядний покійник лежав головою в тарілці між двома здоровенними, гладкими представниками влади. Так вони сиділи й чекали. У ресторані стояла гробова тиша. Ніхто вже не їв. Погляди всіх людей були звернені до цієї примарної групи. Аж коли до зали ввалив гурт членів студентської корпорації, виникло замішання. Студенти зі співом заволоділи всією залою. Не зрозумівши відразу, що тут сталося, вони на все горло співали далі, а тоді враз розгублено змовкли. Нарешті з’явився лейтенант Геррен з оперативною групою відділу вбивств. Один поліцейський заходився фотографувати, судовий експерт безпорадно стояв збоку, а окружний прокурор — він був у складі групи — почав вибачатися перед Єммерліном за те, що приїхав сюди. Тихо лунали накази, розпорядження. Потім мертвого підвели — обличчя в підливі, на широкій бороді гусяча печінка й зелені боби, — поклали на ноші й віднесли до санітарної машини. Золоті окуляри без оправи кельнерка Елла знайшла у смаженій картоплі, аж коли їй дозволили прибрати на столі. Після цього окружний прокурор почав допитувати перших свідків.

Розмова №1 (можливий варіант). Коли кельнерки нарешті прийшли до тями, а відвідувачі поволі, нерішуче посідали за столи, коли дехто знов узявся їсти, коли вже почали збігатися й журналісти, прокурор і начальник поліції вирішили обговорити становище, і їх провели до комори поруч із кухнею. Єммерлін хотів побалакати кілька хвилин з начальником поліції сам, без свідків. Настав час організувати й провести страшний суд. Розмова серед полиць із хлібом, консервами, пляшками з олією та мішками з борошном була коротка, але неприємна. Як згодом пояснив парламентові начальник поліції, прокурор зажадав підняти на ноги всю поліцію.

— А навіщо? — заперечив начальник поліції. — Хто поводиться так, як Колер, той тікати не збирається. Ми спокійно заарештуємо його вдома.