Країна і люди. Тут я не обійдуся без кількох зауважень. Коли розслідуєш убивство, не можна забувати про близькі й далекі околиці, середньорічну температуру, скільки в середньому буває землетрусів, а також про суспільну атмосферу. Все одне з одним пов’язано. Господарство, що нині називає себе то «нашою державою», то «нашою батьківщиною», засноване було поколінь двадцять, а то й більше тому — це як рахувати грубо. Місцевість. Спочатку події розгорталися переважно серед вапняку, граніту й моласів; згодом настав третинний період. Клімат. Жити можна. Часи. Спершу все йшло так собі, далі насунула габсбургська тиранія, повсюди кулачне право, доводилося битись руками й ногами, і люди так і робили; рицарські обладунки, монастирі та замки тріщали, як вогнетривкі сейфи, скрізь небачені спустошення, у полон не брали, перед кожною битвою — молитва, після кожної різанини — оргія, пиятики без просипу, війна давала прибуток, та потім, на жаль, хтось винайшов порох, опір політиці великих держав чимдалі зростав, на шляху кривавих алебард та бердишів постали кордони, охочих побитися рукопаш приманювали здалеку, вже менше ніж через вісім поколінь — знаменитий відступ, потім іще сім поколінь майже варварства, люди то нищили самі своїх, уярмлювали селян (зі свободою не дуже панькалися), билися за релігію, то юрбами наймалися в солдати, проливали кров за тих, хто більше платив, боронили правителів від городян, а всю Європу від свободи. Зрештою спалахнула французька революція, в Парижі розстріляли ненависну гвардію, яка мужньо захищала приречені позиції, служачи трухлявому божою ласкою режимові, а один з її офіцерів-аристократів тим часом у мансарді спокійнісінько складав вірші: «Ліс у позолоті, поле у скорботі, осінь настає». Трохи згодом Наполеон остаточно поклав край усьому паскудству ласкавих панів та вірнопідданських держав: поразки пішли країні на користь. Дали про себе знати зародки демократії, нові ідеї. Песталоцці[29], убогий, жалюгідний і полум’яний, ходив по країні, ходив від лиха до лиха. Намічався рішучий поворот до торгівлі й ремесел, підпертий відповідними ідеалами. Набирала сили індустрія, пролягали залізниці. Земля була бідна на корисні копалини; вугілля й метали доводилося завозити й переробляти вдома, але зусиль і поту не бракувало, багатство зростало, одначе без марнотратства і, на жаль, без блиску. Ощадність стверджувалась як найвища чеснота, люди засновували банки — спершу обережно, нерішуче, борги вважалися ганьбою, і коли в давнину предметом експорту були ландскнехти, то тепер ним стали неплатоспроможні боржники: хто збанкрутував у нас, той ще мав шанс по той бік океану. Все мало давати прибуток і давало його — навіть величезні гори каміння та відвали пустих порід, бо відтоді, як відкрили природу і кожен бовдур дістав право відчувати себе серед кам’яної пустелі великим, став можливим і імпорт промисловості: ідеали країни в усі часи мали утилітарний характер. А загалом люди жили з твердою вірою, що будь-якому потенційному ворогові вигідно дати їм спокій — сама по собі аморальна, проте здорова життєва позиція, яка свідчить не про велич, а про неабияку політичну мудрість. Адже й під час обох світових воєн люди міняли свої суспільні погляди, маневрували між нелюдами й катами, раз у раз рятуючись від них. І з’явилося наше покоління.