По-перше, щодо історії, архітектури й філософії. Важливі для духовного життя речі вимагають чітко окреслених рамок. Це стосується й історії. Тим-то я зібрав про віллу Колера якнайповніші відомості. Навіть посидів у центральній міській бібліотеці. Виявилося, що колись там, де тепер вілла, була резиденція Нікодемуса Мольха. Цей мислитель початку двадцятого століття, бородатий, як боцман, європеєць невідомого походження й невідомої національності (за одними даними — законний син Олександра Третього й австрійської співачки, за іншими — власне, покараний за розпусту з дітьми молодший учитель Якоб Гегер із Бургдорфа), керував незалежною академією, що її утримували на свої кошти багаті вдови та полковники-естети, листувався із старим Толстим, не дуже старим Рабіндранатом Тагором і молодим Клагесом[33], виношував плани космічного «руху оновлення», проголосив всесвітній вегетаріанський уряд, чиїх постанов, на жаль, ніхто не виконував (перша світова війна, потім Гітлер — хоч сам був вегетаріанець, далі друга світова війна, та й узагалі всьому тому безладу можна було б запобігти!), видавав журнали — почасти окультного, почасти шляхетно-порнографічного змісту, писав містерії, пізніше перекинувся до буддизму, ще пізніше — його портрет тоді вже з’явився на афішних тумбах під написом «Розшукується злочинець» — виявився замішаним у численні банкрутства, посипалися також позови на визнання його батьківських обов’язків, і зрештою, як казали, закінчив секретарем далай-лами — але це сумнівно, бо кілька наших співвітчизників з якоїсь кіногрупи начебто впізнали його у тридцяті роки в піаністі одного з шанхайських барів.

Розташування вілли. Для адвоката небагатого чи, краще сказати, такого, що не має аніякісіньких засобів до існування і щойно зважився на справжнє сальто-мортале (за висловом Фрідлі) у пристойне життя, шлях від Лінгардового «порше» до порога почесного доктора Ісаака Колера — а той шлях пролягав через парк — виявився просто-таки живодайним. Вже сама природа довкола дихала багатством. Флора тут була щедра. Дерева стояли надзвичайно величні і ще літні. Фен не відчувався (навіть щодо цього треба домовлятися з певними інстанціями; багаті люди можуть дозволити собі багато). Для читача нетутешнього: «феном» у нашому місті називають погоду, що спричиняє головний біль, самогубства, подружні зради, нещасливі випадки на дорогах та всілякий розбій. І ось я рушив посипаною гравієм, дбайливо розрівняною доріжкою. Загалом парк мав несучасний вигляд. Розбитий переважно у давньому стилі, добре доглянутий. Живопліт і кущі гарно підстрижені. Порослі мохом скульптури. Голі бородаті боги з ногами й задами, як у юнаків. Тихі ставочки. Врочисто застигла пара пав. При цьому парк лежав у центрі міста, де вартість квадратного метра землі сягала, мабуть, астрономічної цифри. Довкола гуркотіли трамваї, пролітали автомобілі, і весь цей шум і гам розбивався, мов океанські хвилі, об величну ґратчасту огорожу з позолоченими шпичаками; по той бік її гуло, дзвонило й сигналило, а в Колеровому парку стояла тиша. Певно, звуковим хвилям було заборонено проникати сюди. Чулося лише кілька пташиних голосів.