Хлоя і Архілохос, стомлені від прогулянки, сиділи, тримаючи одне одного за руки, дарма що на столі вже парували тарілки з супом. Ресторан відвідували здебільшого давньо-новопресвітеріани (і трохи давньопресвітеріани), переважно старі дівки й дивакуваті старі парубки, вони боролися з алкоголізмом і через те приходили сюди по неділях обідати, хоча господар ресторану, ревний католик, уперто відмовлявся повісити в залі портрет єпископа Мозера, ба навіть поруч із зображенням президента навмисне повісив потрет католицького архієпископа.

А згодом грек і грекиня знайшли собі притулок теж у греків. Вони сиділи у старому міському парку на лавці під занедбаною скульптурною групою, що згідно з усіма путівниками й міськими довідниками мала означати Дафніса і Хлою. Вони спостерігали, як за верховіття дерев сідало сонце, схоже на червону повітряну кулю. Навіть тут, у парку, всі віталися з Архілохосом. Здавалося, цим непоказним чоловіком, блідим, обрезклим, в окулярах, якого раніше ніхто не помічав, крім велодрузів і бухгалтерових помічників, тепер раптом зацікавилося все місто, він опинився в центрі загальної уваги.

Казка тривала. Повз Архілохоса і Хлою продефілював номер четвертий (Пассап) в оточенні юрби аматорів мистецтва, дехто з них був шокований, дехто — у захваті, бо митець щойно покінчив із прямокутною епохою своєї творчості, де панували кола і гіперболи, та перейшов до зображення кутів у шістдесят градусів з еліпсами й параболами, а замість червоної й зеленої фарби вдався до синього кобальту й вохри. Класик модерного живопису вражено спинився, щось промимрив, пильно обдивився Архілохоса, кивнув йому головою й подався далі, знову виголошуючи істини своєму почтові. На відміну від Пас-сапа колишні номери шостий і сьомий (а тепер дев’ятий і десятий), а саме метр Дютур і ректор університету привіталися майже непомітно, тільки злегка підморгнувши, — вони ж бо йшли із своїми величними дружинами.

Архілохос розповідав Хлої про своє життя.

— Я заробляю небагато, — повідомив він, — робота в мене одноманітна, складаю звіти про акушерські щипці, а це треба робити з надзвичайною точністю. Наш шеф, віце-бухгалтер, людина сувора, а я ще мушу допомагати братові Бібі та його діточкам, вони дуже милі, хоч, може, трохи неслухняні й безпосередні, зате чесні. Ми будемо ощадити гроші і через двадцять років поїдемо до Греції. На Пелопоннес та на острови... Я вже давно мрію про це, а тепер, коли знаю, що ми поїдемо удвох, моя мрія стала ще кращою.

Хлоя зраділа.

— Яка чудова буде ця подорож!

— На пароплаві.