Натурниця зачинила за собою двері, чути було, як вона спускається сходами.

— А ви й досі в штанях? — сердито спитав Архілохоса художник.

— Даруйте, — сказав генеральний директор, роздягаючись. — І сорочку теж скидати?

— Скидайте все.

— А куди квіти покласти? Вони для моєї нареченої.

— Киньте їх на підлогу.

Член Всесвітньої художньої ради старанно склав свій одяг, спершу витрусивши з нього пилюку (а її набралося чимало, поки він долав сходи), і тепер стояв голий.

Він замерзав.

— Присуньте стілець до грубки.

— Але...

— Станьте на стілець і. приберіть позу боксера, руки зігніть під кутом у шістдесят градусів, — командував Пассап. — Саме таким я завжди уявляв собі бога війни.

Архілохос слухняно виліз на стілець, дарма що той дуже хитався.

— Страх який ви гладкий, — роздратовано бубонів художник, знову хильнувши віскі, — це мені до вподоби тільки в жінок, і то не в кожної. Та жир ми зріжемо. Головне — це довбешка і груди. Добре, що у вас на грудях багато волосся, це надає войовничості. Стегна теж непогані. Зніміть окуляри, вони псують мені все враження.

І Пассап заходився малювати — виводити кути у шістдесят градусів, еліпси й параболи.

— Добродію, — почав був знову генеральний директор, але вже прибравши позу боксера, — ви повинні мені пояснити...

— Помовчте, — загримів Пассап. — Коли тут комусь і дозволено говорити, то тільки мені. Те, що я намалював вашу наречену, — найприродніша річ у світі. Грандіозна жінка! Побачите, які в неї груди.

— Добродію...

— А які в неї стегна! А пупочок!

— Я просив би...

— Та станьте як слід, хай вам біс! — зашипів художник, нагромаджуючи на полотні шари вохри й синього кобальту. — Треба ж такої мороки — ще не бачили своєї нареченої голою, а вже заручилися!