Архілохос розгублено подався назад, але вперто вирішив одшукати свою жертву. Тримаючи гранату в руці, він піднявся на третій поверх, тоді на четвертий, пройшов розкішні зали й вітальні, конференц-зали, холи, невеличкі салони, службові кабінети із друкарськими машинками, проминув картинну галерею і великий зал із старовинною зброєю, з довгими стволами гармат і численними прапорами на стінах; тут, не помітивши в темряві алебарди, він розірвав собі рукав. Нарешті, коли він піднявся на п’ятий поверх, опинився в коридорі й почав обережно скрадатись уздовж мармурової стіни, попереду засяяло світло. Напевне, хтось ввімкнув лампу. Та Архілохос, насмілившись, пішов далі. Граната в руці додавала йому впевненості, відчуття сили. Втома де й ділася. Він ішов, уважно обстежуючи коридор, і в кінці його побачив напівпрочинені двері. В кімнаті горіло світло. Швидко ступаючи по м’якому килиму, він підняв догори руку з гранатою і рвонув двері... Перед ним стояв президент в шлафроці. Це було так несподівано, що Архілохос мерщій сховав гранату в кишеню пальта.

— Пробачте, — затинаючись, вимовив терорист.

— То, виявляється, ви вже тут, любий, шановний пане Архілохос! — радісно вигукнув президент і міцно потис руку приголомшеному грекові. — я чекав на вас цілісінький вечір, та ось випадково глянув у вікно і побачив, як ви перелазите через мур. Чудова ідея! Моя особиста варта надто педантична. Ті хлопці вас нізащо б не впустили. Але тепер ви тут, і це мене надзвичайно тішить. А як ви потрапили в будинок? Я саме збирався послати вниз камердинера. Тиждень тому я переселився на п’ятий поверх, тут затишніше, ніж на другому, тільки, правду сказати, ліфт не завжди працює.

— Задні двері не були замкнені, — збрехав Архілохос, і досі затинаючись. Він прогавив слушну мить, а тепер його жертва стояла надто близько.

— Все вийшло якнайкраще, — щиро радів президент. — Мій камердинер, старий Людвіг або Людовік, як я на нього кажу (він більше схожий на президента, ніж я), зімпровізував для нас легеньку вечерю.

— Перепрошую, — сказав Архілохос, спаленівши по самі вуха, — не буду вам заважати.

— Та ви зовсім не заважаєте, — люб’язно запевнив бородань. — У моєму віці люди сплять небагато; мерзнуть ноги, мучить ревматизм, клопоти, особисті і службові, як у президента, ще й при теперішній тенденції держав раптом розвалюватися. Ночі тягнуться так довго в моєму самотньому палаці, тож я часом люблю трохи попоїсти, коли не спиться. На щастя, торік тут провели центральне опалення.

— У вас справді дуже тепло, — підтвердив Архілохос.