— На цьому світі існують дві можливості, — визначив Фаркс повільно й сухо. — Або піти з нього, або його змінити.

— Замовкніть! — крикнув Архілохос.

— Будь ласка. Тоді вішайтесь.

— Кажіть далі.

Фаркс засміявся.

— Дай мені сигарету, Шуберт, — звернувся він до Пті-Пейзанового секретаря.

Люгінбюль підсунув Фарксові важку незграбну запальничку, і той, не кваплячись, прикурив, випускаючи синюваті кільця диму.

— То що мені робити? — закричав Архілохос.

— Пристати на мою думку.

— На яку саме?

— Треба знищити той суспільний лад, що зробив із вас дурня.

— Це неможливо.

— Немає нічого простішого, — відказав Фаркс. — Ви повинні вбити президента. Решту я беру на себе, — і він постукав пальцем по чужоземному ордену.

Архілохос аж стенувся.

— Глядіть, щоб граната не впала, — застеріг його старий терорист, — а то вона вибухне.

— Я повинен стати вбивцею?

— Ну то й що? Шуберт, покажи йому план.

Пті-Пейзанів секретар підійшов до столу і розгорнув якийсь аркуш.

— Ви у згоді з Пті-Пейзаном! — жахнувся Архілохос.

— Пусте! — сказав Фаркс. — Секретаря я підкупив. Таких хлопців можна купити майже задурно.