— Хіба не дивно, що незадовго до прибуття Ґольдштайна до Берліна одна з ваших працівниць починає працювати покоївкою в тому самому готелі, де зупинився цей чоловік? Вона мала просто стежити за ним? Чи допомогти йому втекти від виснажливого поліцейського стеження?

— Працівниця? Про кого ви говорите?

— Бозецькі. Маріон Бозецькі. Танцівниця з «Підвалу Венери».

— Маріон? Вона давно не працює у нас. Себальд зрештою вигнав її.

— Чому?

— Невелика проблема з лояльністю. Вона працювала неповний робочий день на іншого роботодавця, а ми не могли цього дозволити.

Марлоу замовк на мить, ніби задумавшись.

— Можливо, вам варто з ним поспілкуватися, ймовірно, це він влаштував її в готель.

— Із задоволенням. Чи не могли б ви сказати мені, що це за загадковий роботодавець?

— Дуже загадковий роботодавець, пане комісаре! — Марлоу голосно розсміявся. — Ваші колеги. Тобто ваші колишні колеги. Ви знаєте: відділ «Е».

58

Рат давно не ступав у цей довгий коридор, особливо рано- вранці. Він зустрів лише кількох колег і жодного знайомого. Обидва офіцери, з якими він тісно співпрацював у відділі моралі, були мертві, а з іншими він не мав особливих справ. Це й не дивно, адже він не пропрацював у цьому відділі й двох місяців, і ці два місяці були декілька років тому.

Проте, схоже, він справив незабутнє враження на начальника відділу.

— Інспекторе Рате, — сказав Вернер Ланке й підвівся, щоб потиснути Рату руку. — Який сюрприз! Ви ніколи не були в штабі так рано. — Він кивнув на Кірі. — Не знав, що ви стали собачником.

Вернер Ланке розсміявся над своїм жартом, а Кірі помахала хвостом, ніби розуміючи, що говорять про неї. Рат скривив обличчя в доброзичливій усмішці. Він був прохачем, тому мав гарно поводитися. Навіть якщо його з начальником поліції моралі пов’язувала взаємна неприязнь. Він давно отримав прізвисько Кривий Ланке. Чоловік так сильно зігнувся, що його офіційний зріст, зазначений у посвідченні особи, який складав один метр вісімдесят дев’ять сантиметрів, став приблизно один метр вісімдесят. Ця поза робила чоловіка трохи схожим на стерв’ятника, і це відчуття підсилювалося завдяки його видатному носу і пронизливим очам, які більшість часу мружилися на навколишніх поверх окулярів для читання.

— Приємно було побачитися з вами, пане начальнику, — сказав Рат. — Не можу сказати, наскільки мені приємно. Проте я поспішаю. У мене зустріч. У мене лише дві хвилини.

— Гаразд, — Ланке знову сів. — Через що мені випала честь вашого візиту?

— Я шукаю жінку-свідка...

— І це те, що ви сподіваєтеся знайти в моєму кабінеті? Якщо ви маєте на увазі фройляйн Люббе, то її ще немає.