Ютта Люббе була секретаркою Ланке. Запаси ввічливих усмішок Рата закінчувалися.

— Ту жінку звати Маріон Бозецькі, — сказав він, — і два роки тому вона потрапила до списку інформаторів відділу «Е».

— Так-так.

— Вона була танцівницею в нелегальному нічному клубі. Поки там не дізналися про її підробіток і не звільнили її.

— Ви напрочуд добре поінформовані.

— Основи роботи хорошого слідчого.

— І що ви хочете, щоб я для вас зробив?

— Мені потрібно якомога більше інформації про міс Бозецькі. І я хотів би поговорити з вашим зв’язковим. Хто завербував її у той час, чи вона досі працює на вас, і якщо так, то де і як саме? Мені потрібні відповіді на всі ці питання.

Кажучи це, Рат дедалі більше усвідомлював, що було помилкою прийти сюди і попросити допомоги у такого, як Вернер Ланке. Було видно, як начальник відділу насолоджувався своєю владою і ще більше безпорадністю свого суперника.

— Ви говорите про речі, які є суворою таємницею. Це внут­рішні справи відділу «Е» і мене...

— Йдеться про розслідування, у якому фройляйн Бозецькі могла б зіграти важливу роль, якби виступила в ньому свідком.

— Якщо це так важливо, пан Геннат обов’язково подасть офіційну заявку, щоб відкрити вам доступ до цих документів. Від начальника одного відділу до начальника іншого відділу, — різко обірвав аудієнцію Ланке. Він підвівся і схопив своє пальто. — А тепер вибачте, будь ласка. Я не хочу змушувати прокурора Росанські чекати.

Ланке надів свого капелюха, накинув чорне пальто на свою криву статуру і тепер справді став схожим на стерв’ятника. Стерв’ятник у капелюсі. Рат вийшов слідом за ним у коридор, де начальник відділу замкнув у нього перед носом свій кабінет, демонстративно, ніби показуючи Рату, як мало він йому довіряє. Керівник поліції моралі коротко нахилив свій капелюх, потім, як завжди, зігнувшись, пішов проходом і зник на сходах атріуму, де, мабуть, вже чекала його машина.

Еріка Фосс вже була там, коли Рат увійшов до свого кабінету. Вона здивовано подивилася на нього, а потім на Кірі. Собака махала хвостом; їй подобалася секретарка.

— Пане комісаре, — сказала вона, знову кладучи телефонну слухавку, яку щойно взяла в руки, на місце, — ви повернулися до роботи в офісі?

— Так, — відповів Рат, вішаючи капелюх і пальто на гачок. — Справа Ґольдштайна поки що закінчена.

— Ґольдштайна?

— Це ім’я чоловіка, за яким ми спостерігали. — Рат нічого не розповідав секретарці про своє секретне завдання. Навіть про те, що вони чергували в «Ексельсіорі».

Еріка Фосс виглядала здивованою і навіть забула погладити Кірі, яка очікувально стояла перед нею, а потім дістала зі своєї сумочки пошарпану газету. «Таг», жовта газета від видавничого дому Августа Шерля, чиїм найвідомішим винаходом був яскраво-червоний підкреслений заголовок.