Рат подивився на пляшку коньяку. Він почувався приємно п’яним. І щойно він подумав про законність та успіх, то прийняв рішення. Він залишив Кірі у вітальні, яка лише коротко подивилася на нього, коли він встав зі стільця і взяв свій капелюх, пальто та ключі від машини.

Він зрозумів, які вітер та дощ насправді панують надворі, тільки коли за чверть години вийшов із машини на Дірксенштрасе. Він припаркувався подалі, щоб не привертати уваги, бо його «Б’юїк» одразу впадав в око. Тому Рат скористався південними сходами, що розташовувалися прямо біля гаражів та конюшень, де він ризикував зустріти лише когось з автопарку чи якогось охоронця зі слідчого ізолятора, принаймні нікого з тих, хто його знає.

Кілька метрів прогулянки від машини до південно-західного входу вистачило, щоб сильний вітер змусив його протверезіти. На сходах він знову перевірив, чи не висохли підошви його черевиків, і лише тоді зайшов на поверх. Довгий коридор відділу «Е» виглядав мертвим. Це було добре. Якби хтось працював понаднормово або повернувся сюди за чимось з будь-якої причини, у Рата швидко б виникли проблеми з поясненнями своєї присутності. Особливо з тієї миті, коли він відчинив двері й прослизнув у темний кабінет. Він одразу зачинив за собою двері. Це точно була крадіжка зі зломом, навіть якщо йому не було потрібно щось ламати. Під час всієї плутанини навколо його переведення до відділу вбивств ніхто й не подумав вимагати ключі від інспектора Рата, і згодом він сам майже забув, що вони все ще були у нього. Поки йому не прийшла в голову ця ідея. Сьогодні ввечері.

Тут було моторошно тихо, лише дощ стукав по шибках. Рат увімкнув настільну лампу Ланке, яка осяяла кімнату тьмяним зелено-жовтим світлом, і пошукав свій старий ключ від столу. Ключ швидко знайшовся.

Світла було достатньо, він міг бачити все, що йому потрібно. Рат нишпорив у шухлядах у пошуках чогось схожого на адресну книгу чи папку. Нічого. Між його пальцями шарудів використаний бутербродний папір, який потрапив під якісь папери; також він знайшов олівці, порожні сигаретні пачки, надкушене яблуко, все, що можна уявити, тільки не те, що він шукав. Жодного відсилання на Маріон Бозецькі. Звичайно, його не було, навіть такий ідіот, як Грегор Ланке, не заводив особистого досьє на своїх офіційних шпигунів.

У нижній шухляді не було нічого, окрім фотографій. Порнографічних фотографій. Що й не дивно, оскільки Ланке-молодший, як і його дядько, працював у відділі моралі, і такі речі були частиною доказів. За винятком того, що в шухляді столу племінника інспектора була величезна кількість таких доказів, деякі з них були досить потерті, повні відбитків пальців. Рат погортав фотографії. Яка неймовірна колекція! Здавалося, що Ланке вибирав найкращі фотографії з кожної серії та залишав їх собі. Рат навіть знайшов кілька фотографій, які він сам колись конфіскував: двійник Гінденбурга в ближньому бою з Матою Гарі. Але не ці фотографії привернули його увагу, а зовсім інші: особисті знімки, аматорські знімки, які завжди показували ту саму оголену жінку в дії, сфотографовану з боку чоловіка, у якого переважно було видно лише ерегований пеніс, котрий рідко можна було побачити цілком, тому що він зазвичай зникав у якомусь отворі в тілі. Хоча він і не знав анатомію Ланке-молодшого, Рат був упевнений, що помічник інспектора сам зробив ці фотографії. Він був упевнений в цьому з двох причин: по-перше, Грегор Ланке був саме тим виродком, яким він завжди вважав свого наступника. А по-друге, Маріон Бозецькі була на службі в цього виродка не тільки як шпигунка, але, очевидно, й в іншому сенсі. Проте її обличчя не завжди виглядало тут щасливим.