— Хто такі ми? — запитав Рат.

Ланке раптово замовк.

— Я та кілька моїх колег, — нарешті сказав він. — Ми ді­зналися про цього американця — один із нас знає жінку з телеграфної кімнати, яка отримала повідомлення з-за океану. Ми хотіли зловити його на гарячому, а потім привласнити собі всі заслуги, — він подивився на Рата, як поранений олень. — Думаєте, легше отримати підвищення, коли ви є племінником керівника відділу? Принаймні не з таким начальником поліції!

— Припиніть, а то я зараз заплачу! І колеги, з якими ви це влаштували, — такі самі нещасні істоти, яких боляче вдарило відставання в просуванні кар’єрними сходами в «замку»?

— Ви можете знущатися, але це так.

— Назвіть їхні імена.

— Я не можу цього зробити.

Рат знову помахав фотографією.

Ланке похитав головою.

— Я справді не можу їх назвати, — на його обличчі з’явився щирий розпач. — У будь-якому разі все пішло не так, чому ви все ще хочете знати імена інших? Я не збираюся видавати своїх колег; я беру всю відповідальність на себе.

Ланке справді вдалося створити певний образ людини честі, принаймні такий, яким він його вважав.

Рат вирішив залишити його у спокої. Поки що. Молодий Ланке збився зі шляху. Вирішив провести власне розслідування, щоб піднятися на кілька сходинок по службі. Все це здавалося Рату знайомим і правдоподібним, але він ніколи б не приписав досить флегматичному Ланке таких амбіцій. Можливо, його вмовили на це більш амбітні друзі. У них була інформація про Ґольдштайна, і їм потрібна була його інформаторка й подруга по іграх, щоб причарувати американця й стежити за ним. Але щось, певно, пішло не так. Якщо когось коли-небудь будуть притягувати до відповідальності за зникнення Ґольдштайна, Рат присягнувся відправити Ланке-молодшого під ніж. Але не варто квапити події, спочатку потрібно подивитися, як вони розвиватимуться. Поки помічник інспектора тремтів від того, що його викрили, він ще міг бути корисним.

І з цієї причини Рат залишив йому на прощання невелику погрозу:

— Якщо я дізнаюся, що, незважаючи на ваші слова, ви знаєте, де ховається Маріон, і не сказали мені, тоді я обіцяю вам, що столична преса так сильно вам допече, що ваш дядько швидко погодиться понизити вас до патрульної служби.

— Повірте мені, — сказав Ланке. — Я справді цього не знаю.

З суворим виразом обличчя Рат вийшов з кабінету. І в коридорі йому довелося стримувати широку посмішку. У піднесеному настрої він вийшов із відділу моралі й увійшов до крила відділу вбивств. Вираз його обличчя не зовсім відповідав його траурному одягу, але це не мало значення, похорон закінчився.