— І? — запитав Ланге.

— Тож знайти власника такої зброї насправді складно. Але... — Він мав переможний вигляд. — ...у цьому випадку ми, ймовірно, досягли успіху.

— І? — Ланге ставав нетерплячим.

— Мертвий чоловік з СА в Гумбольдтгайні — він отримав ножове поранення схожим кинджалом, який належав йому. Поки що не було жодних слідів використаної там зброї, але якщо ви запитаєте мене... — Кронберг вказав на фотографію. — То це вона і є.

94

Йоганн Марлоу чекав його з пляшкою білого вина у відерці з льодом. «Ф. В. Борхардт» був одним із найпопулярніших місць для гурманів у Берліні, рестораном, який поєднував хорошу кухню з добре укомплектованим винним льохом. Марлоу виділили стіл у віддаленій ніші, де їх ніхто не мав турбувати. Ліанг сидів за столом, на Рата теж чекав набір столових приборів. Як би він не ненавидів цю непрохану увагу з боку Йоганна Марлоу, він не міг їй протистояти. Що він мав сказати? Ні, дякую, я вже поїв? Його шлунок бурчав для цього занадто гучно. Він нічого не їв після того швидкого й мізерного обіду з Ґрефом і Торновим на вокзалі «Штеттін». Кірі також. У цей ресторан не пускали з собакою, але Ліанг, який чекав на нього біля дверей, вирішив цю проблему, давши швейцару на вході хабаря, щоб хлопець подбав про собаку. Кірі охоче пішла за ним, інстинкт підказував їй, що там буде їжа.

— Сідайте, — сказав Марлоу, — вина?

Рат кивнув. Йому не довелося чекати офіціанта, Ліанг розливав сам.

— Мені шкода Ленца, — сказав Рат. — Можливо, вас втішить, якщо я скажу, що Щура Руді знайшли нещодавно мертвим на сміттєзвалищі.

Марлоу раптом вдарив кулаком по столу:

— До біса! Чому я не дізнався від вас, що Ленц помер? Чому спочатку Тойбер з «Бероліни» повідомив мені, що ваші колеги з’явилися в «Передпокої купідона», влаштували там великий переполох і нарешті оголосили, що рештки Г’юго виловили зі шлюзу в Мюлендаммі?

— Все дуже просто, — сказав Рат, запалюючи цигарку. Якщо він чомусь і навчився під час ведення справ з Марлоу, так це тому, що не варто дозволяти цій людині вас залякувати. Він кілька разів вдихнув, перш ніж продовжити. — Я не знайомий із цією справою і дізнався про це лише від пана Ліанга.

— Навіщо нам тоді своя людина у поліцейському штабі?

— Я не ваша людина у штабі. Я роблю вам послугу, тому що я все ще вам дещо винен. Це все.

— Я просив вас прояснити обставини зникнення Г’юго.

— Я одразу сказав вам, що підозрюю, що там була пастка, в Остгафені. Що він, вірогідно, не вижив після цього.

— Вірогідно. І хто влаштував для нього цю пастку?

— Я спілкувався з колегами, які працюють над цією справою, — і це виявилося досить плідним спілкуванням. Пліш та Плум охоче поділилися з ним тим, що знали. Червінські, зокрема, здавалося, справді пишався тим, що керував розслідуванням і трохи командував своїм товаришем Геннінгом. — Судмедексперт встановив, що Г’юго Ленц не потонув, — продовжив Рат. — Хтось його застрелив. Одна куля в голову, одна в серце. Як і у випадку з Руді Гьоллером. Вважається, що труп Г’юго плавав у Шпрее кілька днів, перш ніж з’явився в шлюзі. Тож колеги припускають, що його викинули у воду десь вище по Шпрее. Вони ще не знають, що це відбулося у Остгафені.