Вона почула кроки на сходах. Це був він? Вона зробила ще один ковток вина й майже з тривогою прислухалася до шуму за дверима.

96

Того ранку він позбувся Ґрефа і Торнова. Він послав їх обох ще раз перевірити торговельні точки у Берліні, де продавали цигарки «Кемел», які їм акуратно перерахував Грабовські у вигляді чергового списку. Помічник інспектора та кандидат в інспектори, здавалося, добре ладнали, тому він без вагань дозволив їм працювати разом. Тож вони обоє були зайняті, і Рат знову зміг робити те, що любив: працювати наодинці. Крістін мешкала в окрузі Трептов. Рат припаркував «Б’юїк» у провулку і підійшов до будинку. Крістін мала зовсім непоказне буржуазне прізвище Мьоллер і жила в набагато більш вишуканому місці, ніж він очікував. Фасадний будинок, перший поверх.

Потрібен був деякий час, щоб хтось відчинив двері, хоча Рат сприйняв пораду Ліанга серйозно і прийшов сюди вже після обіду. І ось вона стояла перед ним, головна атракція «Підвалу Венери», у темно-синьому шовковому халаті, зшитому так само вишукано, як і той її халат, в якому вона з’явилася в нічному клубі, і позіхала у руку. Здавалося, вона впізнала його і подивилася поглядом левиці в своєму лігві — сором’язливо й агресивно водночас.

— Я знала, що ми ще зустрінемося, — сказала вона, відчиняючи двері. — Заходьте. Я зараз снідаю.

Запах кави наповнив квартиру. Вона провела його в залиту сонцем кімнату. Великий світловий люк був прочинений і пропускав всередину звуки вулиці та вітер, який грав шторами. На маленькому столику з двома стільцями стояв кавник, загорнутий у темно-червону грілку для чайника, і чашка, у якій диміла чорна кава. У попільничці вже лежала погашена цигарка. Крістін Мьоллер, здавалося, мала такі ж звички щодо сніданку, як і він.

— Хочете кави?

— Із задоволенням.

Вона налила.

— Сідайте і складіть мені невеличку компанію, — запросила Крістін.

Рат почув цікаві відтінки в її голосі. Вона мала намір спокусити його, це було ясно як білий день. Він знав це, та все ж насилу встояв перед ерекцією, яку він раптово відчув. Цього разу думки про товсті руки теж не допомогли.

Рат зняв пальто й капелюх, сів поруч із Крістін за столик, потягував каву й намагався не дивитися на її пишні груди, які можна було добре розгледіти під темно-синім шовком.

— Дякую, — сказав він.

— Тут жарко, чи не так? — Крістін відкинула пасмо світлого волосся зі свого чола й трохи нахилилася вперед, помішуючи в чашці з кавою, щоб халат відкрив її груди. Рат вирішив, що саме час переходити до справи.

Він з брязкотом поставив свою чашку з кавою на блюдце.