— Хай йому грець! І Будда відправив тебе на таке за­в­дання!

— Гадаю, що у нього самого нечисте сумління. Проте він не очікував, що все обернеться таким чином.

— І тобі не дозволили мені про це розповідати?

— Геннат і Ланге не говорили про тебе конкретно, — сказала вона й усміхнулася йому вперше після того, як вони залишили Гарденбергштрасе. — Я не мала нічого нікому розповідати, тож не сказала й тобі.

— А чому кажеш зараз?

Шарлі взяла його за руку й потягнула їх з Кірі вздовж Гендельштрасе, повз рекламну колону, на кілька метрів угору вулицею Лессінгштрасе. Біля четвертого чи п’ятого будинку вона зупинилася.

— Тут це і сталося, — сказала вона. — Тут я зустріла поліцейського. Незадовго до того, як знайшла смертельно пораненого Кушке. Той простував мені назустріч, він прийшов з Гендельштрасе, з-за рогу.

— І?

— Цей поліцейський того ж дня обшукав квартиру Кушке. Квартиру своєї жертви.

— Один поліцейський вбиває іншого? Господи, це жахлива історія.

Шарлі кивнула.

— Досі ми вважали, що вбивця Кушке просто використав поліцейську форму. Як камуфляж. І, звісно, так він зміг легко зайти в квартиру покійного, наче його колега. Крім того, більшість домоправительок одразу стають струнко, коли бачать людину в уніформі.

Рат кивнув.

— Але тепер я знаю, що це все-таки був справжній поліцейський, — сказала Шарлі й подивилася на Рата з майже розпач­ливим виразом обличчя. — Гереоне, чоловік, який йшов мені назустріч в той момент три дні тому, це був Себастьян Торнов!

100

Коли все стало тихо, вона наважилася вибратися зі своєї схованки. Вона ніколи не думала, що знову дозволить замкнути себе в універмазі. Пограбування «КаДеВе», смерть Бенні, все це було лише два тижні тому. А тепер вона знову у «Вертгаймі»! Але іншого виходу у неї не було, їй терміново потрібні були гроші, щоб нарешті вибратися з цього міста, де її всі розшукували. Їй потрібна була готівка, і вона знала, що в цьому величезному, захаращеному будинку було достатньо грошей. Які були гарно розподілені по всій будівлі, по всіх поверхах та відділах. Звісно, з вечора в касах залишилася лише здача, а виручку за весь день відправили у сейф. «Вертгайм» мав для цього власне величезне сховище в підвалі, і зламати його було неможливо. Жоден зламувач сейфів не намагався цього зробити, навіть брати Сасс{105}, хоча Алекс порахувала, що у сховищі «Вертгайма» зберігається значно більше готівки, ніж у більшості банківських сховищ Берліна.

Легше було забрати здачу з кас. Особливо якщо знати, де зберігаються ключі від кас, які касири брали щоранку на початку зміни. І Алекс це знала.