«Чому насправді так відбувалося?» — подумав Рат, дивлячись на Кірі, яка згорнулася калачиком біля барної стійки і заснула. Ця думка, можливо, виникла через його надмірне споживання пива, але, тим не менш, це потрібно було обмізкувати!

Він чокнувся келихами з Ґрефом, який тим часом також мовчки схилився над стійкою, занурений у свої думки. Звісно, він не говорив із Райнгольдом Ґрефом про свою суперечку із Шарлі, навіть якщо і називав свого колегу другом. Він ніколи не говорив з ним про Шарлі. Він ходив з ним у кнайпу, коли сварився з нею.

— Що ти насправді думаєш про новенького? — запитав Рат, простягаючи Райнгольду свій портсигар. Ось до чого призвела суперечка із Шарлі: думки про Себастьяна Торнова не покидали його весь вечір.

Помічник інспектора дістав з портсигара цигарку.

— Здається, з ним все в порядку. А що?

— Та просто так, — Рат теж узяв одну й запалив. — Думав, чи може він бути корисним для нашої слідчої групи. Коли закінчить навчання. Як гадаєш, чи може він бути тим, на кого варто звернути увагу Генната?

Ґреф смикнув сигаретою «Оверштольц» і знизав плечима.

— У будь-якому разі він здібний слідчий, — сказав він. — Має хороші здібності до спостереження та дедукції...

— Але? — запитав Рат.

— Але що? Немає ніяких але, — Ґреф зробив ковток пива.

Рат уже пошкодував, що поставив таке запитання помічнику інспектора. Звісно, Ґреф мав розгледіти в Торнові свого конкурента. Крім того, ніхто не відчував себе комфортно, коли його використовували як шпигуна. І це зовсім не було таємним наміром Рата, але тепер йому стало цікаво.

— Таке враження, наче ти не дуже в цьому впевнений, — сказав він.

— Він має деякі думки, до яких потрібно звикнути, цей чоловік. Я думаю, якби йому дозволили, він би посадив усіх злочинців без суду та слідства.

— То й що? Ти й сам говорив подібне у їдальні кілька днів тому, — Рат виявив, що захищає Торнова. Але, зрештою, Ґреф не міг знати, який тягар носить із собою кандидат в інспектори.

— Можливо. Таке буває, коли злишся, що декому злочини сходять з рук. Або не можеш арештувати злочинця, навіть якщо знаєш, що він злочинець. Як у випадку з нашим Ґольдштайном: минулого тижня він був у нас, як на долоні. А тепер, коли ми маємо щось на цього гангстера, він зник.

— Звичайно, це дратує. Але до цього доводиться звикати протягом всього свого трудового життя на поліцейській службі. Без закону й порядку нічого не працює.

— Тоді я боюся, що Торнову ще багато чого треба навчитися, — сказав Ґреф.

— Ти збираєшся очорнити колегу, чи як це розуміти?

— Вибач, Гереоне. Але ти сам мене запитав.