Навіть за годину, годину, яка здалася йому трьома і за яку він уже з’їв більшу частину своїх запасів, Йозеф Флегенгаймер так і не з’явився, і більше нічого підозрілого не відбулося. Рат подивився на свої запаси, що сильно скоротилися. Залишився тільки один бутерброд і одне круто зварене яйце. Нудьга робить людей голодними. І, мабуть, також товстими.

Рат відчинив двері машини. Час для першої прогулянки вниз до головної вулиці району. На вулиці було достатньо тепло, дув легкий вітерець, просто чудова неділя. І він по черзі проводив цей прекрасний день то в машині, то в телефонній будці. Чудові перспективи!

Він зітхнув, але в нього не було іншого вибору, він мав виконати доручення Марлоу, якщо не хотів сьогодні ввечері потрапити в халепу. Хоча після розмови з інформаторкою Ланке він зробив невеликий крок уперед, він насправді не мав наміру кидати сьогодні ввечері бідолашну Крістін Мьоллер на поталу босу злочинного світу. Він, безумовно, хотів отримати можливість показати Марлоу конкретну ниточку, що веде до справжнього винуватця у вбивстві Г’юго. Якби тільки у нього вона була, у крайньому випадку він міг би доставити Марлоу Ланке, але Рат теж мав певні сумніви щодо нього. Цей хлопець, можливо, й мудак, але він також не заслуговує на те, щоб потрапити в лапи доктора Мабузе. Рат не хотів бути відповідальним за ще дві смерті, не хотів створювати нових демонів, які будуть переслідувати його ночами.

Йому потрібна була конкретна зачіпка, але він мав лише номер телефону, який дала йому Крістін. Скільки разів він вже пробував туди додзвонитися. Проте цього загадкового номера не було в жодній телефонній книзі.

Щоб рибку з’їсти, треба в воду лізти. Так завжди казала його мати, і приблизно так виглядав його план на цей день: спостерігати й телефонувати.

У скляній жерстяній хатинці стояла задуха, як у теплиці. Рат щойно взяв слухавку й поклав монетку, коли помітив на тротуарі головної вулиці одне знайоме обличчя, яке він давно не бачив, і це підтвердило, що він чинить правильно, ховаючись в своєму спостережному пункті. Тим часом у слухавці йому відповіла пані з телефонного комутатора. Рат машинально назвав номер, який тепер знав напам’ять: «З’єднайте зі Штефаном, додатковий номер сімнадцять нуль один, будь ласка!», а тоді поглянув услід гарненькій жінці, яка зараз повертала на Мюленштрасе. Мабуть, вона щойно вийшла з трамвая. Це не могло бути випадковістю, що саме вона з усіх людей гуляла тут. Його погляд стежив за нею, поки вона не зникла з поля зору, тоді йому довелося відчинити двері телефонної будки, щоб побачити її знову. Щойно він впіймав її поглядом, коли вона прямувала до церкви, як на його дзвінок відповів трохи подряпаний голос.