Рат подивився на свій годинник.

— Не зовсім. У мене побачення. І я вже спізнююся.

— Тоді я скажу коротко, — сказав Ґольдштайн. — По-перше, я побив тих виродків у тому парку, це правда. Бо вони хотіли побити старого чоловіка. І я навіть вистрелив одному в ногу, так, це теж правда. Цілковита дурниця, той постріл пролунав випадково, — Ґольдштайн подивився на Рата, наче бажаючи перевірити, наскільки той йому вірить. — По-друге, — продов­жив він, — я нікого не вбивав. Ось так просто.

— То це була коротка версія?

— Так.

— Це тому ви приховали все, що накоїли в Нью-Йорку?

— Те, що я робив у Штатах, — не ваша справа, — спохмурнів Ґольдштайн. — Єдине, у чому ви можете мене звинуватити у вашій країні, це незаконне зберігання зброї. Але зараз ви й цього не зможете довести, — розсміявся гангстер. — Пастор Варшавський конфіскував пістолет. Це була його умова перед тим, як він прихистив мене.

Рат подивився на годинник. Насправді він давно мав бути у квартирі Шарлі. Він знав, як сильно вона ненавидить його непунктуальність. І навряд чи він зможе пояснити їй те, що він побився з Авраамом Ґольдштайном у церкві, а потім вони трохи побалакали без свідків.

— Ви знаєте, що той старий єврей, якому ви допомогли, — ваш єдиний свідок захисту?

Ґольдштайн знизав плечима.

— Відведіть мене до нього, — сказав Рат, — тоді, можливо, я зможу вам допомогти. Ви знаєте, де живе цей чоловік?

— Звичайно. Я все-таки провів його додому. Його ім’я Тайтельбаум, Сімон Тайтельбаум. Він нещодавно прибув у цю країну. Принаймні він так розповів.

— З якоїсь причини цей чоловік не захотів казати мені, хто він такий, — зауважив Рат. Тоді він знову подивився на годинник і підвівся. — Мені справді вже треба йти.

— А чому я маю повірити в те, що ви не створите для пастора Варшавського неприємностей і не дозволите вашим колегам взяти цю церкву в облогу?

Рат знизав плечима.

— Бо я католик.

— Як і ірландці в Брукліні. Але я їм не довіряю і п’яти пфенігів. І правильно роблю.

— Але ви довіряєте італійцям, якщо я правильно прочитав про це у вашому досьє. Вони теж католики.

— Довіра — це не питання релігійної приналежності.

— Тоді ми укладемо угоду, — запропонував Рат, — так це називають у Штатах?