— Невже це конче потрібно? — запитав він.

Вона на мить замислилася, а потім опустила зброю.

— Ні, — сказала вона. — Я просто подумала, що...

Далі вона замовкла. Рат накинувся на неї у стрибку й обома руками стиснув її руку, яка цілилася, разом з маленьким пістолетом. Вирвати холодний метал з її руки виявилося важче, ніж він представляв. Він відчув, як цей дикий звір б’є його ногами та руками, але витримував удари, доки не забрав у неї зброю. Рат шосили штовхнув її на дерев’яну підлогу у бік кухні, де вона опинилася під столом. Тоді він подбав про дівчину, тримаючи її за руки та намагаючись своєю вагою утримати її ноги, що брикалися та звивалися. Це була нерівна боротьба, і все вирішилося швидко.

— Отже, — сказав він, трохи задихавшись, — тепер ти можеш спокійно розповісти мені, що ти шукаєш у цій квартирі і чому ти погрожуєш мені пістолетом.

— Мудак, — вилаялася Алекс і плюнула у нього. Рат вчасно ухилився.

— Хай йому грець, дівчино, — сказав він, — з мене сьогодні досить змагань з боротьби. Ти хочеш, щоб ми закінчили все мирно, чи мені так і сидіти на тобі наступні три години?

Її очі зиркнули на нього.

— Мир, — нарешті сказала вона. Рат стояв, не зводячи з неї очей, але вона не зробила жодного руху, щоб вдарити його кулаком, ногою чи плюнути в нього. Він підняв її сумочку, яка впала на підлогу під час їхньої бійки.

Алекс підвелася і взялася за руку, що боліла.

— Пробач, дівчино, — сказав Рат, — але цього варто очікувати, коли вирішуєш погрожувати комусь пістолетом. Це невесело.

— Я й сама знаю, що це невесело. Все життя — це збіса невесело!

— Так, більша частина життя справді невесела, ти, певно, маєш рацію щодо цього, — тут Рат був змушений посміхнутися. — Що ти тут робиш? Де Шарлі? — запитав він, відкриваючи її сумочку.

— Я могла б запитати у вас те саме.

— Я її... наречений, — Рат прочистив горло.

— То що будете зараз робити? — запитала Алекс. — Підете до поліцаїв?

— Не обов’язково, — сказав Рат, — я і сам поліцай.

Він сказав це недбало, але помітив, як вона здригнулася. І кинула погляд у бік виходу, наче хотіла втекти у будь-який момент.

— Не хвилюйся, — швидко сказав Рат. — Я один з хороших хлопців. Тобі не потрібно мене боятися. Шарлі розповіла мені все про тебе, про те, що сталося в «КаДеВе» з тим поліцейським, і таке інше... Мені шкода твого друга.

Розмовляючи з нею, Рат покопався у її сумочці й дістав на денне світло набір відмичок. Його співчуття раптово зникло.