Вона не хотіла залишати гроші посеред цього хаосу, адже ніхто не міг би гарантувати, що вони взагалі коли-небудь дійдуть до Шарлотти? Вона залишила конверт у сумочці й поклала до нього пістолет. Не завадить мати щось подібне на той випадок, якщо банда Кралле знову її потурбує. Сумочка може бути не найкращим варіантом для зберігання пістолета, але в її новому сарафані не було нічого такого, що могло б стати кобурою для зброї.

Алекс саме збиралася відчинити двері квартири, як почула на сходах чиїсь кроки.

Ні, вона зовсім не хотіла зараз зіткнутися зі старою каргою чи з кимось іншим. Щоб не пояснювати, чому вона виходить з квартири, де нікого не було вдома.

Вона стояла біля дверей і слухала. Потім хтось піднявся сходами. Це були важкі кроки. Не жіночі, а чоловічі. Ще мить, і все закінчиться, у неї буде вільний шлях.

Кроки наблизилися до дверей квартири, і Алекс мимоволі відступила навшпиньках на кілька метрів.

І тут у двері подзвонили. Алекс не видала жодного звуку, намагаючись затримати подих і не дихати.

Подзвонили знову.

«Давай вже, — подумала вона, — забирайся геть! Вдома нікого немає, хіба не бачиш?!»

І тут вона почула, як у замок вставляють ключ, і її серце мало не зупинилося. Вона гарячково намацала пістолет у своїй сумочці, знайшла його, зняла запобіжник і ледве встигла його приготувати, коли двері відчинилися, і в дверях з’явився чоловік. Їй не довелося нічого казати, він одразу підняв руки, щойно її побачив.

Він очікував всього завгодно, але точно не цього. У коридорі стояла дівчина, націливши йому в груди маленький кишеньковий пістолет. А квартира виглядала так, ніби в неї влучила бомба. Дівчина не сказала ані слова.

— Що тут відбувається? — запитав він.

Дівчина мовчала. Вона весь час цілилася в нього з пістолета і свердлила його своїми підозрілими очима. Як загнаний у кут хижак. Рат одразу впізнав її. Інший колір волосся не зміг його обдурити, як і модний сарафан.

— Ти — Алекс, чи не так?

Відповіддю став обережний кивок. Вона не зводила з нього очей.

— Шарлі розповідала мені про тебе.

— Шарлі?

Нарешті вона з ним заговорила. Проте вона все ще тримала пістолет напоготові. Рат думав, чи вдасться йому вихопити свого «Вальтера». Безнадійна ситуація. Він мав говорити з нею.

— Шарлотта Ріттер. Жінка, яка тут живе, — сказав він, усміхаючись, хоча йому цього зовсім не хотілося робити.

— О, так, — кивнула Алекс.

Рат тримав руки над головою і кивнув підборіддям на пістолет.