Рат залишив Кірі із Шарлі та вийшов у коридор. Витягнув «Вальтер» з наплічної кобури та звів курок. Тоді тихенько підкрався до дверей з пістолетом напоготові, тримаючись ближче до стіни, щоб не стати мішенню, якщо хтось вирішить ззовні вистрілити прямо у двері. Він повільно поклав руку на ручку, а потім різко відчинив двері, одночасно цілячись у незваного гостя.

На сходовому майданчику стояв маленький чоловік, який, здавалося, от-от втратить свідомість через страх смерті. Рат опустив пістолет.

Маленький чоловік важко дихав. Йому знадобився деякий час, щоб заспокоїтися.

— Мальтріц, — нарешті сказав він, і це прозвучало як вибачення, — я тут лише домоправитель.

— Вибачте за такий прийом, пане Мальтріце, — мовив Рат. — Я подумав...

— Що ви думали?

— Кілька днів тому сюди вдерлися грабіжники, тому я трохи обережний. Я... знайомий фройляйн Ріттер, — сказав він. — І поліцейський.

Він показав своє посвідчення, але це, здається, зовсім не вразило маленького чоловічка.

— Де фройляйн Ріттер?

— Е-е... її немає вдома, — сказав Рат, — і я можу її зрозуміти після того, що сталося. Я маю на увазі крадіжку зі зломом.

— Невже її справді немає вдома? Я щойно почув на сходах якісь кроки.

Домоправитель підозріло зазирнув у квартиру.

— Кроки? Це, мабуть, був я.

— Ви самі?

— Я та моя собака, — сказав Рат. — Але яке це має до вас відношення, якщо можна запитати?

— Пряме. Фройляйн Ріттер має заборгованість з орендної плати. Вона мала віддати гроші вчора ввечері. Тільки минулої ночі її не було вдома.

Рат пригадав. Шарлі просила позичити їй гроші, але він забув. Не дивно, після всього, що трапилося. Зараз їм стали б у пригоді ті 150 марок від Алекс.

— Ви отримаєте гроші, пане Мальтріце. Фройляйн Ріттер... вона... доручила мені заплатити за оренду.

— Добре, — сказав Мальтріц із очікувальним виглядом.

— Щось іще?