— Я чекаю на гроші.

— Їх я ще не отримав.

— Слухайте, розказуйте свої казки про розбійників з пістолетами дітям, вони ще можуть в них повірити! — голос маленького чоловіка був голоснішим, ніж можна було подумати. — Мене вам не вдасться водити за ніс. Де б не ховалася фройляйн Ріттер, чи тут, у квартирі, чи деінде, будь ласка, передайте їй, що з Германом Йозефом Мальтріцом жартувати не вийде, — щоб посилити ефект від сказаного, він стояв, узявшись у боки руками. — Мені байдуже, хто заплатить гроші, чи сама фройляйн Ріттер, чи ви, чи, якщо вже на те пішло, імператор Китаю, але якщо ви сьогодні ввечері не дасте мені дванадцять марок п’ятдесят без жодних умов, тоді я буду вже не таким люб’язним! Знаєте, як швидко я можу видати повідомлення про виселення?

Дванадцять п’ятдесят, яка смішна сума! І такий бунт через це!

— Не спішіть, — сказав Рат, — я отримаю гроші. Я піду сьогодні в банк.

— Ви знущаєтеся з мене?

— У мене й в думках такого не було.

— Тоді ви, мабуть, не читаєте газет. У будь-якому разі ви не отримаєте сьогодні свої гроші з банку. Сподіваюся, у вас є інше джерело грошей, — він подивився на Рата. — Мені байдуже, як ви їх отримаєте. Головне, щоб ви це зробили!

Коли чоловік спускався сходами, Рат подивився на випуск «Фоссіше», який усе ще лежав у кишені його пальта. Він купив газету лише через статтю про Ґольдштайна, яку він ткнув у ніс Торнову, більше нічого там його не цікавило.

Але тепер на першій шпальті він помітив іншу новину із заголовком:

Криза німецьких банків

Рат проглянув статтю і продовжив гортати газету. Дурний домоправитель мав рацію! Сьогодні отримати гроші з банку буде неможливо.

На вихідних у роботі «Данатбанку» почалися перебої, і він більше не міг видавати готівку своїм клієнтам. А це було об’єднання Дармштадтського банку та Національного банку Німеччини, двох банків з бездоганною репутацією. Рат мав свій рахунок у поштовому відділенні, але в інших банках справи теж виглядали не надто райдужними. Під натиском клієнтів, які боялися за свої депозити та хотіли забрати гроші, більшість банків закрили свої каси, що, звісно, тільки посилило паніку серед їхніх клієнтів. Рат відчув, як у ньому також зростає страх за ті кілька тисяч марок, які він зберігав на чорний день. Наче мало йому клопоту!

У будь-якому разі «Данатбанк» постраждав так сильно, що уряд Рейху взяв на себе гарантії виплат за всіма вкладами.

«Усі інші великі німецькі банки, — писала стара “Тітка Фосс”, — чітко заявили під час обговорення проблеми з урядом Рейху, що в них немає потреби приймати будь-які гарантії Рейху чи подібні заходи, що вони повністю ліквідні та здатні задовольнити всі зобов’язання, які на себе взяли».