Костянтин Демидович мимоволі хихикнув, й Аделіна поцікавилася невдоволеним тоном:

– Чого це ти смієшся?

Щоб не вдаватися у подробиці дивного сну, довелося розповісти анекдот:

– Будить дружина серед ночі чоловіка, він її запитує, з якого це дива? Дружина йому: «І як ти не розумієш, телепню?! Мені потрібен мужчина». А чоловік у відповідь таким сонним голосом: «І де ж я тобі дістану мужчину посеред ночі?..»

Закінчивши розповідати, знов хихикнув. Позіхнувши, Аделька мовила:

– Ну, припустимо, розбудила не я тебе, а ти мене. І розбудив тому, що у вас, у мужиків, лише одне на думці навіть посеред ночі.

– І не кажи, моя люба! Навіть у кандидатів фізико-математичних наук на думці те саме, що й у простих роботяг. Такі вже ми за своєю природою…

– То ти хочеш?.. Ну що ж, давай, тільки недовго, бо спа-а-ати хо-о-о…

Дружина знов солодко позіхнула, але потягнулася до ґудзиків піжами.

– Ні-ні-ні, облиш! – зупинив її Костянтин Демидович. – Я не такий махровий егоїст, щоб не давати виспатися коханій дружині.

Щоб якось вийти із ситуації, довелося чалапати на кухню, не вмикаючи світла, випити чашку кефіру, а також відрізати і з’їсти окраєць сиру. Коли ж повернувся до спальні – Аделіна вже мирно сопіла носиком, по-дитячому згорнувшись калачиком на своїй половині ліжка. Він же не міг заснути іще досить довго, оскільки побоювався знов побачити уві сні кохання далекої молодості. А тому виспатись як слід так і не спромігся.

Від головного болю врятувала пігулка «трійчатки», тим не менш робота просто-таки валилася з рук: Костянтин Демидович вперся у простенький, як на перший погляд, поверхневий інтеграл і ніяк не міг второпати, що із ним робити?! І обійти не можна, й розрахунки через це зупинилися – хоч плач!..

Десь о пів на одинадцяту раптом зателефонував Кім Альбертович. З ним проговорили аж цілих чверть години, як то кажуть, буквально ні про що. Навіть про здоров’я Катерини Логвинівни колишній начальник не мав свіжих відомостей, хоча кому ж іще знати, здавалося б!..

Телефонна розмова з Кім-Алем остаточно вивела його з рівноваги. От якби ж свіжозавареної кави ковтнути – хіба що тоді!.. Однак оскільки після Новорічних свят оговталися ще не всі співробітники, начальник математичного відділу тимчасово заборонив короткі денні кавування. Більше того – «заарештував» у себе в кабінеті колективну кавоварку на піску з усіма шістьма мініатюрними джезвочками. Отже, доведеться чекати обіду – а до нього ще як мінімум півтори години.

Божечки, що ж його робити?! Голова аж гуде!..

Задзвонив телефон. Невже це знову настирливий Кім-Аль?! Є у нього така огидна звичка – влаштовувати повторну телефонну розмову, роблячи вигляд, нібито вони про щось там не договорили… Між тим, Костянтин Демидович прекрасно знав, чого хоче стариган: йому, бачте, незручно, що через примхи «першого відділу» молодого й перспективного вченого викинули геть з Інституту кібернетики – отож і шукає примирення… старий пеньок!.. А те, що академіка Глушкова вже нема на цьому світі, що всі роботи над ЗДАС практично згорнуті – це йому так собі, нічого?! Тоді навіщо телефонувати, навіщо всі ці пустопорожні балачки?!