– Що б не казала, а я хочу почути насамперед тебе.

Костянтин Демидович кивнув на приставлений біля столу стілець:

– Сідай і викладай, що там у тебе за проблема. Втім, стривай… Давай-но для початку познайомимось. Тебе Спартаком звати? А прізвище?..

– Сивак, якщо це вас цікавить.

– Сивак?..

Щось незрозуміле ворухнулося в душі Костянтина Демидовича. Десь він таке прізвище чи то чув, чи то бачив… от тільки де й коли?! І ще перед його внутрішнім поглядом чомусь знов сплив побачений вночі сон про Сюзанку… Але чому?! Містика якась.

Як раптом згадав:

– Стривай-но, стривай… А це не ти у нас у відділі шухлядку застовбив?

Йшлося про величезну, на кілька секцій шафу в коридорі, до іменних шухлядок якої всі інженери розкладали пакети перфокарт із завданнями. Костянтин Демидович раптом згадав, що десь на початку осені з-поміж них з’явилася нова шухлядка з написом: «СИВАК». І ще пригадав, що операторка, яка набивала код на перфокарти, скаржилася на відносно великі завдання, якими навантажував її новачок.

– Так-так, це завдяки Аделіні Єфремівні мені шухлядку виділили, – енергійно кивнув відвідувач.

– А якими такими завданнями ти постійно навантажуєш нашу операторку набору перфокарт, якщо не секрет?

– Та так… Ми з товаришем у темі функціонально-вартісного аналізу[83] розробили одну невеличку, але дуже корисну новацію, замутили методичку, нашого інститутського викладача ОПУВ[84] у співавтори взяли. Отож я матриці опитувань обробляю. Це для методички потрібно.

– Ну що ж, молодий чоловіче… Якщо ти такий розумний, що вже на переддипломній практиці обзавівся персональною шухлядкою в математичному відділі, то чим можу допомогти тобі я?

– Мені порада потрібна, – чомусь опустивши очі, мовив відвідувач.

– Тоді у тебе… припустимо, п’ятнадцять хвилин. Вкладешся?

– Я вкладусь навіть у десять.

Легким порухом практикант розстібнув простенький браслетик наручного годинника, постукавши нігтем по скельцю, вправно надягнув його на ліву долоню. А потім розповів дуже дивну історію…

Коротко зі слів Спартака виходило, що завідувач профільної кафедри інженерно-фізичного факультету, де він навчався, дуже хотів, аби після захисту диплому перспективний в усіх відношеннях молодий чоловік не полишав стін alma mater. Натомість молодий чоловік мріяв розподілитися в ІЕЗ імені Патона – тому й проходив переддипломну практику саме тут, у відділі електронно-променевого переплаву. Завкафедрою (він же декан, він же керівник дипломного проекту студента Сивака) наполягав на своєму, молодий чоловік теж не здавався. Дійшло до неприховуваного конфлікту.