«А він не настільки простий, яким може здатися», – подумав Костянтин Демидович. Але вголос мовив:

– Отже, навчений гірким досвідом, ти не показав викладачеві ОЗПіОТ усіх своїх талантів… Припустимо. Ну, а товаришам? З товаришами як?

– Та-а-а… ніяк, власне. Я намагався їм допомогти, але вони сказали: «Академіку, якщо ти розумніший від нашого викладача, – треба було не в Києві у КПІ вчитися, а їхати в Москву чи в Новосибірськ».

– Вибач, «Академік» – це… хто? Це ти, наскільки я зрозумів?

– Так, я. У школі мене Професором називали, в інституті ж до Академіка підвищили, – він мимоволі посміхнувся.

– А тоді дозволь іще поцікавитися: якщо ти й справді аж такий розумака, то чому обрав Київ, а не ту ж таки Москву, справді?.. Та ще й металургію вивчати кинувся, добре розуміючись на програмуванні… Дивний ти.

– А я Київ люблю! – з несподіваним запалом мовив практикант. – От люблю, і все! Не знаю, як це пояснити… Це моє місто, і край. А от щодо металургії, то тут…

Його очі раптом спалахнули:

– Металургія – це красиво! Я був зачарований розплавленим металом!.. До речі, коли після дев’ятого класу ми були на практиці в обчислювальному центрі НДІпроектреконструкції…

– Це на бульварі Лесі Українки, двадцять шість?

– Так, це там же, де Інститут ДІПРОмісто. Отож тамтешні програмісти гороскопи обраховували. За їхніми розрахунками виходило, що я – Козеріг, і одна з підходящих професій для Козерога – це робота з металом. Ну-у-у, то я на своєму місці, виходить! І тепер на захисті я усім таку «родзинку» в дипломі піднесу, що ніхто мені не насмілиться пхати дрючки в колеса.

Практикант широко всміхнувся, явно задоволений своєю вигадливістю. Звісно, його план за версту відгонив авантюрою, однак якщо все вийде…

– Ти якими мовами програмування володієш, хвалько нещасне? – спитав Костянтин Демидович трохи насмішкувато.

– Ну-у-у, чому ж одразу хвалько?.. – знизав плечима практикант. – У мене за школу, між іншим, золота медаль. А в школі нам давали профорієнтацію на програмістів-обчислювачів. Тому ALGOL і FORTRAN – це наше все. А знаючи FORTRAN, я вже й BASIC вивчив самостійно. У нас на Подолі у двадцятій школі сформували чи не найперший на весь Київ клас із підготовки програмістів.

– Не найперший, але один з перших, – уточнив Костянтин Демидович. Як раптом його немовби електророзрядом прошило! Невже?..

– Отже, ти на Подолі школу відвідував? І живеш, ма- буть, там?

– Ага, – кивнув Спартак.

– А не підкажеш, як твоїх батьків звати?

– Тата звуть Андрієм Федоровичем, маму – Агатою Самсонівною. А ви що, можливо, знаєте їх? Мабуть, знайомі з татом… Він колись працював тут, в ІЕЗ імені Патона лаборантом у відділі електрошлакового переплаву, але вже давно перейшов до Інституту надтвердих матеріалів.