Привітання графа було коротким, сердечним і чоловічим. Сильний потиск долоні, широка посмішка. Гордовитий батько, який вітає сина, що повертається з переможного військового походу, або ж вдячний сюзерен, який дає учту славетному васалу. Альтсін очікував ревіння сурм чи якихось інших інструментів, що супроводжували б цей вхід, аби підкреслити подію. Не дочекався, хоча учти в Високому Місті були рівною мірою як приводом для зустрічей, їжі й пиття, так і театральних вистав. Кожна дрібниця — від одягу до швидкості проходження гостей, глибина поклонів і ширина усмішки — несла інформацію та мала значення. Фіксувала позицію в ієрархії. Злодію було цікаво, в якій послідовності запрошені стануть підходити до столів. Як зграя диких псів? Від першого самця до паршивої шавки? І де в такому разі буде місце капітана ар-міттарської галери? Наприкінці, коли вже всі полумиски будуть опорожнені? Він не мав наміру вилизувати рештки соусів і, най йому грець, не мав наміру простояти цілу ніч у кутку, чекаючи на хід баронеси.

Але наступну годину він провів, продовжуючи розглядатися по залі. Якщо існувала черговість пропихання до столу, окреслена звичаєм, то йому, на жаль, не вдалося її розкусити, а от союз графа з Арольгом Виссерином, схоже, ще не був настільки зцементованим, як би то могло здаватися, бо, незважаючи на поплескування по спинах і театрально голосний сміх, за годину обидві групи так і не змішалися одна з одною. Він ніде не бачив самотнього Виссерина, оточеного рідними графа. І навпаки — Терліхи як вогню уникали довгого перебування сам на сам із Виссеринами. Обидві групи утримували дистанцію, наче дві зграйки риб, що випадково потрапили в одну й ту ж затоку.

Єдиним винятком залишався Евеннет-сек-Ґрес. Барон вільно кружляв залою, від групки до групки: тут заговорив, там пожартував, в третьому місці усміхнувся й обмінявся рукостисканням. Чоловіки дивилися на нього зі здивуванням, жінки — із захопленням, що обіцяло ночі, сповнені чуттєвістю. Альтсіну довелося кілька разів нагадувати собі, що надто довго дивитися на когось — це привертати увагу того, за ким ти стежиш. Тоді він відводив погляд від барона і з демонстративною цікавістю приглядався до решти гостей.　

Нарешті Дарвенія Левендер підійшла до нього, шелестячи шовками.

— Не ображайте гостинності графа, капітане, — защебетала. — Прошу скуштувати плодів моря — більшість із них ще вранці плавали в океані.

І стишивши голос, пробурмотіла:

— Люди починають про тебе розпитувати. Ти кидаєшся в очі, коли стирчиш тут, наче кілок. І не витріщайся так на барона.